Того дня світлиця іменинниці Агафії Яківни Студенюк (на знімку) наповнилася квітами й подарунками, щирими вітаннями та жартами. Здоров’я і довголіття бажали їй рідні, сусіди, представники районної та сільської влади. До речі, святкуючи свій столітній ювілей, бабуся Агафія вперше  скуштувала шампанське. І здалося воно їй схожим на життя: солодким і гірким одночасно...
Про свій довгий і тернистий шлях одна з понад 150 довгожителів Кодимського району Агафія Студенюк розповіла охоче. Про те, як ще малою няньчила своїх сестричок і братиків (усього в батьків було ні мало ні багато — одинадцятеро дітей!). Згадувала і те, як у голодному тридцять третьому році довелося відвезти своїх діток на заробітки до Західної України: дочку найняли  нянькою, а сина — пастухом. І як ще довго по тих голодних роках зринали у снах невимовні голодні муки.
Не встигли оговтатися від випробувань голодомором, як життя принесло воєнне лихоліття. На фронтах війни загинув чоловік. Залишилася з двома дітками. Після війни побралася із вдівцем — разом виростили трьох діток. Двох з них і чоловіка Дмитра Дем’яновича, з яким душа в душу прожила півстоліття, вже поховала. Поряд у радощах і печалі залишилася тільки дочка — Палагна Дмитрівна, яка піклується про неї, а отже, подовжує мамині літа.
Усе життя Агафія Студенюк працювала від зорі до зорі і в колгоспі, і вдома. І тепер вона виходить на подвір’я, щоб хазяйським оком оглянути господу та розпорядитися: що необхідно підправити. Бо ж, мовляв, хіба без неї зробиться так, як треба? Навіть коли цієї весни Палагна Дмитрівна білила будинок, Агафія Яківна казала: «Доню, дай-но сюди щітку, я підправлю, щось у тебе не виходить».
Ще п’ять років тому сама сідала за ткацький верстат і ткала рядна та пілки. Ними й зараз застелена долівка. «Це все моїми руками зроблено!» — хвалиться іменинниця. Образи й портрети в хаті також прикрашені рушниками, вишитими Агафією Яківною.
Слухаючи історію життя ювілярки, гості не раз дивувалися з її доброї пам’яті. А Агафія Яківна чи то всерйоз, чи то жартома поскаржилася: «Ой, знаєте, діти: до ста років пам’ять була доброю. А як сто виповнилось — стала трохи забувати».
Дякуючи поважним гостям, котрі приїхали привітати іменинницю, Агафія Яківна залюбки приміряла один з подарунків — барвисту тернову хустину, і cфотографувалася з представниками районної та сільської влади на згадку собі й онукам-правнукам. Адже 100-річний ювілей відсвяткувала!

Кодимський район
Одеської області.