Таланти в нашому краї, на Кодимщині, схоже, передаються нащадкам у спадок: від діда-прадіда, з покоління в покоління. І впродовж століть не міліє, не зникає велика ріка, ім’я якій — народні ремесла. Адже що не село в нас — то свої унікальні умільці. Серед майстрів і Микола Тодосієнко з Лабушного.
Коріння його таланту — в минулому: коли майстровиті руки його дідуся Миколи цінувалися на всю округу. Дідова наука до лісу не пішла: Микола Іванович з дитинства так само вправно перевтілює верболіз у чудові витвори. Не брався за улюблену справу хіба що тоді, коли навчався на біологічному факультеті Одеського університету. Плетиво допомагало йому повернутися до нормального життя після «важких смуг» у біографії.
Люди на городах садять картоплю, а він — лозу. Тут і кущі верби пурпурної персиколистої, і польський гібрид, який за одне літо дає добрий врожай. Лоза, щоб мати товарний вигляд, має пройти певні етапи обробки: близько години її варять, потім обдирають кору, розколюють на стрічки, стружать ножем, сушать. І тільки пройшовши крізь ці «тортури», лоза стає матеріалом для роботи. Тоді з-під майстровитих дужих рук з’являються на світ плетені прикраси та меблі: диванчики, крісла, стільці, столи, крісла-качалки, етажерки, абажури та кашпо й кошики.
Але мистецтво цієї людини на тому не завершується. Микола Іванович, крім плетіння з лози, напрочуд майстерно малює, вишиває рушники й сорочки гуцульською гладдю (дуже рідкісною у нашому краї). Його вишивання визнано найкращим на районних та обласних виставках, знайшло своє почесне місце в Лабушненській церкві, презентоване близьким людям. У нечасті моменти перепочинку Микола Іванович грає на гітарі, кларнеті, баяні, саксофоні, бандурі, сопілці, мандоліні... Одне слово, на всіх музичних інструментах, які тільки знає наш народ. А ще Микола Іванович вирощує, ні, плекає розмаїття овочів та квітів. Багато читає і працює: на городі, в полі, у майстерні. Тепер дідусевим духом пройнявся й онук Максим. Тож народним ремеслам і талантам уготована довга щаслива доля.
Одеська область.
