Діти з Луганського обласного притулку розповідають про своїх матерів.
Олексій:
— До притулку мене привезли глибокої осені з опіком: заснув біля теплотраси і «зайнявся». Мені вже тринадцять. Я радий, що знову потрапив до притулку, тільки дуже непокоюся за свою сестру. Ми з Олею разом пішли з дому. Набридли пиятики матері, цей бомжатник у квартирі. Про нас із сестрою мама зовсім не піклувалася, а ненароком і прибити могла. Але Олі лише сім років, і на вулиці вона без мене не виживе. Тому я попросив Лідію Анатоліївну, директора, щоб вона знайшла її і привела сюди. Мрію, щоб нас з Олею хто-небудь усиновив. Додому не повернуся.
Артем:
— Моя мати пиячила завжди, скільки її пам’ятаю. Мені років п’ять чи шість було, а вона часто залишала мене самого. Бувало, по два тижні не з’являлася. А їсти ж хочеться. Тому я рано почав жебрати. Потім мене забрала до себе бабуся, але через два роки вона померла, і мене віддали до школи-інтернату. Мати, щоправда, сюди навідувалася, а коли народила дочку, забрала мене додому. Так я став нянькою. Тома весь час плакала: хотіла їсти. Мати, як і раніше, пиячила. Я збирав і здавав металобрухт, а на виручені гроші купував сестричці молоко. Шкода маленької, їй тільки кілька місяців... Одного разу відклав гроші на літр молока, а мати знайшла і купила на них самогон. І мені все набридло! Я пішов у міліцію і попросив, щоб її позбавили батьківських прав, а нас з Томою забрали в притулок... Мені тут добре. От виросту, знайду Тамару, заберу її до себе — і будемо жити по-людськи. А матері я ніколи не пробачу, що вона поцупила гроші на молоко.
Феня:
— Мої батьки посварилися, і мама, взявши мене і брата, виїхала до Одеси. Все було нормально, поки вона не почала пиячити. Брат виїхав, а я залишилася, нікому не потрібна. Одного разу до мами звернулася жінка і попросила віддати мене їй на виховання. Жінка хотіла мене удочерити, хоча я була вже не маленька. Але мати сказала: «В чужі руки дочку не віддам. А от продати... мабуть, можна. За дві тисячі доларів». Я не знаю, як про це довідався тато. Він приїхав до Одеси і забрав мене. Два роки ми жили добре, а потім я пішла в міліцію і попросила, щоб мене забрали до притулку. Мені не можна жити з батьком. Чому? Я не хочу говорити про це... От знайду свого старшого брата, і він мене захистить.
Записала Алла АНТИПОВА.
Луганськ.
