Вимушена розлука через від’їзд одного з батьків на заробітки може затягтися і руйнівним котком проїхати по сім’ї, психіці дітей, подружніх стосунках... Так сталося з героїнею статті «Заробляю на життя близьких, але втрачаю їх любов і розуміння» («Голос України», 10.03.05). І наші читачі не залишилися байдужі до долі Валентини.
Хіба гроші зарубцюють рани?
Коли читаю такі публікації, у мене болить серце.
Чому люди з вищою освітою їдуть за кордон на чорну, малооплачувану роботу, навіщо терплять приниження від «господарів»? Чому залишають своїх коханих та дітей на довгі роки? Навіть якщо вони їдуть заради грошей і шматка хліба для рідних, це не виправдання! Українці — не ледачий народ. І є тисячі варіантів, як можна заробляти гроші на своїй землі, за своїм фахом. Треба лише добре подумати...
А Валентина припустилася страшенної помилки, яку їй не пробачать ані рідні, ані життя! Сім років вона працює в Іспанії, а чоловік і сини чекають на неї тут, в Україні. Для дітей вона вже не мати, для чоловіка — не дружина. І вже не стане. Адже хіба можна любити таку дружину (чи чоловіка), яка покинула тебе й дітей? І ніякі гроші, зароблені за кордоном, не зарубцюють ті рани, які завдано синам, чоловікові і самій Валентині.
Андрій ЗАЛИВЧИЙ.
Світловодськ
Кіровоградської області.
Дяки не чекайте
Порожній гаманець і голодний шлунок багатьох підштовхує до крайніх заходів: одні крадуть і обманюють, інші втікають від проблем в алкоголь і наркотики, треті гідно животіють, латаючи чергову дірку на штанях і тугіше затягуючи пасок. Але хіба це життя? Особисто я не знаю, який шлях обрала б, якби мої діти голодували... Саме тому я не засуджую Валентину. І це навіть добре, що вона вибрала «заморський дьоготь».
Їй там також нелегко: яскравий, але чужий світ, залежність від «синьйорів». Та й серце весь час не на місці: як там діти, чи справляється чоловік? Зате в неї є впевненість, що сини ситі, одягнені, взуті, що в них є університетське майбутнє. І, що, можливо, для неї не менш важливо, — вона вільна!.. Нині Валентині особливо важко змусити себе повернутися: відмовитися від високих заробітків і налагодженого життя в Іспанії, знову взяти на себе відповідальність за власну долю, шукати роботу і, що найважче, доріжку до сердець синів і чоловіка. Близькість доведеться будувати заново на руїнах прихованих образ, упередженості, ймовірно, що і зрад. Складно буде зламати і стереотип сприйняття її як... джерела доходів. Але що поробиш, вона сама зробила з рідних утриманців.
Що ж стосується дяки, котру героїня сподівається одержати у відповідь за свою самовіддану працю, то дурість усе це. Її не буде. Роль благодійниці — красива фішка, котра викликає співчуття (і заздрість!) оточуючих, але невдячна. Тому не чекайте на свою адресу дифірамбів. І не ображайтеся на злісний шепіт за спиною: мовляв, дітей і чоловіка кинула, чим там заробляє — невідомо. Що б ви не вибрали (я не відкидаю, що ви вже не відмовитеся від своєї свободи, на батьківщину не повернетеся, а знайдете свій життєвий сенс за кордоном), це — ваше рішення. Гірше дітям ви вже не зробите. А ось дати їм урок незалежності від обставин — ви в змозі.
Софія П.
Львів.
