Цими днями італійські ЗМІ обнародують списки країн — неучасниць венеціанського Бієнале. Мовляв, ой-ой-ой, як не соромно бути такими некультурними й ігнорувати Міжнародний форум сучасного мистецтва, який у 51-й раз стартував в Італії.
України в цьому чорному реєстрі немає. Наша експозиція гідно (принаймні не гірше, ніж в інших) представлена на форумі. Навіть дві. Щоправда, одна презентація проходить офіційно, за особистої підтримки міністра культури і туризму Оксани Білозір і за державні гроші. Друга — в приватному порядку і за приватні кошти. Автор цієї акції — український політик, бізнесмен і народний депутат Віктор Пінчук. Але, зрештою, над двома цими експозиціями розвивається синьо-жовтий прапор. Одна презентація — добре, а дві — круто.
Півроку триває день Бабака
«Ми діти твої, Україно» — так називається проект Миколи Бабака, що представляє нашу країну на венеціанському форумі сучасного мистецтва. Українська презентація — це старі фотографії мешканців одного села і ганчіркових ляльок ручної роботи. Це село Вороненці, що в Черкаській області. Відтіля родом Микола Бабак. Проект розмістився у двох залах: першому — фото і лялечки, в другому — і відео з Майдану. На екрані співачка Руслана в помаранчевій кофті разом з народом скандує «разом нас багато», юнаки б’ють у барабани-бочки... Один з цих інструментів раніше стояв біля Кабміну, тепер він грає відповідальну роль експоната в кутку нашого відео-залу.
Чесно кажучи, ця експозиція трохи випадає із загального контексту виставки. Вона не солідарна із загальним духом провокації, легкого божевілля і часом відвертого випендрювання, яким насичено Бієнале. Таке враження, що вітчизняний проект застебнуто на всі ґудзики. І незважаючи на свою етнічність, концептуальне звернення до «коріння», людяність і фолк, на загальному тлі має пуританський вигляд. У цьому очевидна його інтрига.
Утім, інтриги почалися ще на батьківщині.
— Наша участь у Бієнале чомусь завжди супроводжувалася культурно-політичними інтригами. Знімали одних кураторів, призначали інших, на конкурсі перемагали одні проекти, а країну представляли інші, — розмірковує комісар українського проекту, президент центру сучасного мистецтва «Совіарт» та асоціації артгалерей України Віктор Хаматов.
За словами комісара, часу на підготовку практично не було. І хоча художники теоретично знали про традиційне проведення Бієнале, практично про нього оголосили «день у день». Тобто в терміновому порядку зміг представити свою роботу чи концепцію проекту лише той творець, який її уже мав. От «Совіарт» зробив ставку на Бабака. У результаті конкурсного добору (що проходив досить своєрідно) «діти» Бабака і поїхали до Венеції.
Хаматов вважає, що в Україні такий конкурс має відбуватися привселюдно. Хоча в деяких країнах достатньо директиви міністра культури. А в нас уся ця абракадабра з добором усе-таки дала позитивний результат. Було вироблено положення про проведення конкурсу проектів на венеціанський Бієнале. Його зареєстровано в Мін’юсті. Відтепер цей документ — постійно діюча законодавча основа при підготовці до участі в міжнародному форумі сучасного мистецтва.
— Ми перебуваємо у Венеції в палаццо Лолін на Гранд-каналі, — в репортажному стилі відкоментував подію нашому кореспондентові куратор українського проекту Олексій Титаренко. — Щоранку на мармуровій підлозі біля входу до палаццо я, наче маніяк, пишу крейдою (англійською, звісно) слова мого улюбленого філософа Мілоша Формана «Не кричи про весь світ — скажи про своє село». Тут такий дурдом! 115 країн беруть участь у Бієнале. І щоб не загубитися, вихід один — треба бути самим собою.
Справжнє мистецтво не придумаєш. Воно має рости, як дерево. Ми антиглобалісти. Ми проти Макдональдз у мистецтві, — заявляє Титаренко.
— А ви не боїтеся, що ваш проект загубиться на Бієнале?
— Ми спеціально зробили дуже сучасний, але український проект. У той час, коли все уніфікується, важливо не втратити себе. Мистецтво і все життя повинні мати колір, смак, запах. Воно не повинно бути пластмасовим, — парирував куратор.
На запитання «Голосу України» — чи не страшно було виставлятися на Бієнале, Микола Бабак відповів: «Ні, це саме собою сталося». І чомусь почав виправдовуватися, мовляв, був конкурс, журі і т. д.
Хоч би як там було, 11 червня у Венеції було днем Бабака. І ще півроку кілька кімнат палаццо Лолін будуть українською територією, на якій відвідувачі зможуть побачити нашу країну в образах сільської фотографії та виду з помаранчевого Майдану.
І місяць Пінчука
Віктор Пінчук у рамках Бієнале виступив як продюсер і виставив приватну колекцію, що, за його словами, усе-таки представляє українське мистецтво. Пінчук зізнався, що особисто він віддає перевагу імпресіоністам, авангардистам. А в публічних презентаціях його консультують відомі мистецтвознавці. У даному разі француз Ніколя Паріо, який був головним куратором минулого Бієнале. Тепер він куратор пінчуківської експозиції, виставленої у Венеції в палаці Папандополе на Гранд-каналі з 8 червня по 10 липня. Це гарне, лобове місце український меценат орендував у принцеси Біянки.
— Я з самого початку вважав, що тут треба представити українських художників. Тепер я розумію, як помилявся. Мені пояснили, що українських художників треба помістити у світовий, глобальний контекст. Тому в нас в експозиції вісім художників, з них тільки троє — наші співвітчизники. А інші зірки, роботи яких є і в інших колекціях. І тому в такому антуражі роботи вітчизняних майстрів сприймаються як частина світової культури, — каже Віктор Пінчук і стверджує, що його проект коштує дешевше, ніж офіційна українська презентація.
Утім, не будемо протиставляти чи навіть порівнювати ці дві акції. Головне — обидві вони українські. Обидві — серйозні заявки на участь нашої країни у світовому культурному контексті.
На презентації українського проекту на венеціанському Бієнале була присутня міністр культури і туризму Оксана Білозір.
Кореспондент «Голосу України» поцікавився, як наш культурний міністр оцінює участь України в 51-му Бієнале?
— Пробити участь України в Бієнале було надзвичайно складно. Ми не встигали вчасно подати інформацію організаторам Бієнале про свою участь. Пам’ятаєте, як скандально проходив добір претендентів на участь у цьому міжнародному форумі? Тому ми не могли випустити поліграфічну продукцію — буклети, плакати, каталоги. Через нас на тиждень затримали друкування каталогу всього Бієнале, щоб Україна встигла подати свою інформацію.
Я обійшла багато виставок і вважаю, що наша експозиція краща. Чим? Щедрістю, добротою, людяністю, основоположними моральними цінностями... Саме таким духом пронизана наша виставка.
За словами Оксани Білозір, виставитися на венеціанському фестивалі сучасного мистецтва для України було дуже важливо. Свою заслугу в організації підготовки до представлення проекту Бабака на Бієнале Оксана Володимирівна бачить у тому, що, незважаючи на скасування фінансування цієї акції попереднім урядом, було знайдено кошти, проведено велику роботу, налагоджено зв’язки... Білозір вважає, що багато країн уже сприймають Україну як повноправного члена в єдиному європейському контексті. І якби наша країна не взяла участь у міжнародному культурному форумі у Венеції, «нас би не зрозуміли».
