Схоже, що до всіх економічних і соціальних проблем шахтарського міста Антрацита і його району уже завтра додасться ще одна — транспортна. Це випливає з листа, що його на адресу «Голосу України» надіслали трудовий колектив і адміністрація ВАТ «Антрацитівське АТП-10918».
Задача: що прибуває, але не додає?
Щоб ви довго не думали, одразу скажемо відповідь. Йдеться про казусну ситуацію, що склалася на транспорті, коли кількість пільговиків збільшується, а відшкодування збитків, що їх зазнає автопідприємство в зв’язку з такими перевезеннями, з боку держави повною мірою не здійснюється. Саме в таку ситуацію сьогодні потрапило Антрацитівське АТП-10918, і це загрожує йому банкрутством.
Автопідприємство вважається базовим в Антрацитівському районі. Його парк нараховує більш як 50 одиниць автобусів, а саме господарство обладнане всім необхідним для чіткої, безперебійної роботи. Мало того, АТП — єдине місце, де приватні пасажирські перевізники проходять медичний і технічний огляд, одержують послуги з кваліфікованого ремонту рухомого складу й ін. Насправді відповідати статусу базового АТП стало лише за нового керівника. Віталій Давиденко — людина енергійна, досвідчена, господар з гарними менеджерськими здібностями. Він уміло повів господарство, що вже дихало на ладан, знайшов можливість капітально відремонтувати всі машини АТП, «наймолодша» з яких налічує 10 років, а «найстарша» більш як 20. Робота транспорту стала ефективнішою. Скажімо, якщо раніше колектив щомісяця заробляв лише 45—47 тисяч, то за Давиденка — 140 тисяч гривень і більше. Почали регулярно виплачувати і навіть підвищили заробітну плату. Одне слово, новий керівник вивів підприємство з відстаючих, довів тим самим, що перевезення пасажирів теж може бути прибутковим. Щоправда, за певних умов.
Перша умова — виконання Закону «Про автомобільний транспорт», що зобов’язує державу за рахунок коштів свого бюджету відшкодовувати АТП збитки, завдані йому в зв’язку з перевезенням пільгової категорії населення. У самому Антрациті і його районі пільговиків нараховується майже 80 тисяч осіб, а в цілому вони становлять близько 50 відсотків усього населення. Представників пільгової категорії приблизно в чотири рази більше, ніж працюючих. На їх перевезення, за результатами минулого року, АТП витратило близько 2 млн. грн., з яких держава компенсувала лише 560 тис. грн. І то спасибі президентським виборам. Як кажуть, під шумок, Давиденко домігся-таки часткового повернення «пільгових» грошей, що, до речі, дуже допомогли в період різкого подорожчання ПММ. Але та субвенція давно закінчилася, і сьогодні Давиденко сушить голову над тим, де взяти кошти на заробітну плату? Днями він зібрав трудовий колектив і чесно зізнався: грошей немає, аванс ще виплатимо, а на зарплату не сподівайтеся. Зароблені кошти витратили на пальне і податки. От якщо надішлють субвенцію... Довгоочікувані гроші на погашення витрат з перевезення пільгової категорії пасажирів надійшли, але міська влада вирішила розділити їх порівну — по 13 тис. грн. — між тролейбусним парком, де лише два маршрути, і АТП, що має більш як 50 автобусів і 13 маршрутів. 13 тис. грн. — це, вважай, нічого...
Між іншим, частка власності держави в АТП становить більш як 25 відсотків, але ставлення до автопідприємства з боку галузевого міністерства видається, м’яко кажучи, дуже непривабливим. Враження таке, що АТП навмисно доводять до банкрутства. І річ не лише в поверненні компенсації, а й стані ринку пасажирських автоперевезень. А це надто серйозне питання.
Під носом помазали, а в рот не дали
Відповідно до закону, автопідприємство обов’язково повинне возити всіх пільговиків і не має права призупиняти перевезення без серйозних на те підстав. Хоч як важко йому в економічному плані, але воно не має права змінювати тарифи, зобов’язане відраховувати гроші на утримання автостанцій, платити податки, робити відрахування в Пенсійний фонд, на екологію і ще безліч всіляких обов’язків, що диктує закон. Приватний перевізник, як відомо, працює на єдиному податку і з боку закону менше, скажімо так, «пригнічується». На ринку пасажирських перевезень на Луганщині сьогодні спостерігається цілковитий бедлам.
Графіки руху пасажирського транспорту в області є, але складені вони непродумано, без будь-якої логіки. Наприклад, буквально через 15 хвилин після того, як 45-місний «Ікарус» АТП відправляється за маршрутом «Антрацит—Луганськ», у цьому само напрямку стартує приватний мікроавтобус. Поки «Ікарус» обов’язково заїде на автовокзал, «маршрутка» його обганяє і забирає всіх пасажирів. Замість 45 автобус везе лише 6—10 осіб. Якщо раніше міжміські рейси покривали нерентабельні міські маршрути, за якими їздили автобуси АТП, то й вони стали невигідними сьогодні.
— Ми просимо своє міністерство поставити нас в однакові умови з приватним підприємцем і в податках, і в графіках, — каже Віталій Станіславович. — Від нас багато вимагають, а умов для виконання цих вимог не створюють. Наше АТП перетворили на якесь підприємство добродійності. Прикро... АТП володіє могутньою технічною і ремонтною базою, має досвідчений медичний і технічний персонал. Хочу звернути увагу на те, що сьогодні немає гарних фахівців з пасажирських перевезень ні в міській раді, ні в районній держадміністрації. Пасажирський потік, насиченість транспорту на маршрутах ніхто не вивчає. Скажіть, хіба можна без усього переліченого домогтися безпечних і якісних перевезень?