Дружини проводжали їх, як у звичайне відрядження. У перші тижні після вибуху на Чорнобильській АЕС ніхто не уявляв собі масштаби катастрофи, тому луганські пожежники Анатолій Єрошенко та Борис ПилипЧук, напарники і друзі, їхали з дому без особливої тривоги.
Борис перший потрапив на станцію і пропрацював там тиждень. Коли його доза опромінення перевищила 20 бер, його відкликали до Києва. Знаючи, що на заміну приїде Толя, Борис спеціально підготував йому кімнату, ліжко: нехай товаришу буде приємно і зручно.
Зустрілися вони в Луганську. Розповіли один одному, в яких умовах довелося працювати, обговорили можливу дозу опромінення, котру міг одержати кожний з них. Однак усієї правди ні Борис, ні Анатолій не знали. Їх регулярно обстежували в лікарні, але результатів ніхто ніколи не повідомляв.
Толю медики оглядали частіше за всіх. Тому виникли підозри, що з ним не все в порядку. Про найстрашніше не думали ні дружина, ні батьки, ні друг. Анатолій тим часом танув на очах. Він вмирав. І знав причину.
23 травня разом з іншими пожежниками Анатолія підняли вночі по тривозі. У кабельному тунелі приміщення 3—4 енергоблоків потрібно було ліквідувати пожежу. В умовах жахливої радіації люди могли працювати лише 10—12 хвилин. Толя простояв на цій небезпечній території станції з години ночі до чотирьох ранку. Неймовірно: про нього просто забули і вчасно не вивезли з «пекельного» місця. Очевидно, тоді він і одержав смертельну дозу.
...Хворів страшно, вмирав тяжко. Рая доглядала за чоловіком самовіддано і ніколи при ньому не плакала. Та й сам Анатолій, незважаючи на муки, намагався менше скаржитися, щоб не засмучувати дружину. Вони кохали і жаліли одне одного. Просиджуючи ночі біля хворого, Раїса згадувала день, коли чоловік повернувся додому після того відрядження. Вона одразу відчула, що з ним щось негаразд. Він змарнів, став блідим, а голос був зовсім чужий. Одного разу не витерпіла, у відчаї кинула докір: «Краще б ти не їздив у цей проклятий Чорнобиль!..» Тоді Толя присоромив дружину: «Ти ж сама працюєш у пожежній службі, носиш погони і розумієш, що таке службовий обов’язок. Якби я не поїхав, послали б когось іншого. А я не звик ховатися за чужі спини».
Анатолій Єрошенко помер на руках дружини 27 грудня 1990 року. Лише через три місяці після похорону офіційно була визнана справжня причина його хвороби: наслідок участі в ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС. Його життя забрали лише шість днів, а точніше, чотири години, проведені в пеклі.
...Раїса Іванівна вже п’ятнадцять років подумки розмовляє з ним, радиться у складних ситуаціях. А коли наближається 26 квітня, починає хворіти. Пам’ять і біль не відпускають...
Луганськ.
