Нинішнього року, напередодні чергової річниці аварії на ЧАЕС, було порушено кількарічну традицію. Замість звичних парламентських слухань відбувся день уряду з порядком денним: «19-ті роковини Чорнобильської катастрофи. Стан виконання законодавства України щодо комплексного вирішення питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи».
Чим викликане таке «порушення»? Чому таким гострокритичним на ньому був виступ голови Комітету ВР з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадія Руденка? Про це наша з ним розмова.

— Геннадію Борисовичу, між днем уряду і парламентськими слуханнями є деяка різниця. Так чому цього року було вирішено послухати урядовців?
— Я казав на дні уряду: плануючи його, ми мали надію, що уряд зробить ретельний аналіз діяльності своїх попередників у виявленні позитивних змін і недоліків у подоланні наслідків планетарної катастрофи. Що новий уряд запропонує свою стратегію, своє бачення напрямів розв’язання гордієвого вузла, який створила ця зловісна подія. Ось чому наш комітет запропонував таку форму. Верховна Рада погодилася і підтримала нашу пропозицію.
— І що ви особисто, народні депутати, почули?
— На превеликий жаль, наші сподівання на те, що нова урядова команда прислухається до рекомендацій і пропозицій Верховної Ради не виправдалися. Ми не почули ні аналізу, ні стратегії комплексного розв’язання чорнобильських проблем у виступах представників уряду.
— Чи не тому, що основну доповідь робив голова Державного комітету з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Олександр Капітула? Тобто керівник державного органу, який фактично існує лише на папері.
— Так. Створення цього комітету попереднім урядом якраз і було, на мій погляд, черговою помилкою, некомплексним підходом до подолання складних наслідків аварії.
І не лише через це. Про чорнобильські проблеми немає навіть згадки у програмі Кабінету Міністрів «Назустріч людям». Ще більше дивують запропоновані урядом заходи щодо виконання у 2005 році програми діяльності уряду. Міністерство праці жодним словом не згадало про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Більше того, подолання її наслідків відсутнє у пріоритетних напрямах роботи центральних органів виконавчої влади. Це наслідок хвороби і нової влади — байдужість до чорнобильських проблем.
На дні уряду, на жаль, ми не почули виступів міністрів охорони здоров’я і внутрішніх справ. А взагалі ми сподівалися, що виступить одна особа від уряду — Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко — і висловить позицію нового уряду. Цього не сталося. А розмова, що відбулася, засвідчила: продовжується «змагання» урядів, який з них на скільки відсотків, на яку суму збільшив фінансування чорнобильських програм.
Залишається старий погляд на чорнобильців, як на біомасу, а не зосередження уваги на кожному потерпілому, на кожному окремо населеному пункті тощо.
— То які, на ваш погляд, повинні бути найважливіші напрями роботи уряду у цьому питанні?
— Хоч як це дивно, але й досі тривають дискусії науковців, які дози опромінення за життя людей на радіоактивно забруднених територіях допустимі: 7-ми чи 30-тиберна? Які населені пункти слід уже вивести із так званих третьої і четвертої зон та налагодити там нормальне соціально-економічне життя. Потребують перегляду дріб’язкові чорнобильські виплати, виділення путівок на оздоровлення тощо. Треба відмовитися від пільгового принципу, а перейти до адресної допомоги кожному потерпілому згідно з реєстром. Соціальні питання «чорнобильців», як і «афганців», інвалідів тощо повинні залишитися у віданні Мінпраці.
Спроба передати Держкомітету з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи чи МНС, що нібито передбачається, проблеми виведення ЧАЕС з експлуатації — абсурд. Це складні інженерно-технічні й наукові питання. Їх повинно, вважаю, розв’язувати Мінпаливенерго, Національна академія наук України.
— Геннадію Борисовичу, тож чи не варто зробити найголовніше. А саме — переглянути врешті-решт основний чорнобильський закон і правильно розставити знаки нашого подальшого руху в подоланні наслідків катастрофи?
— Нам усім треба усвідомити: чинний Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є суто радянським. Коли його приймали, сподівалися на могутній загальносоюзний бюджет. Через півроку Україна стала незалежною, і весь тягар подолання наслідків катастрофи ліг на її плечі, до того ж дуже ослаблені на той час. Час вніс зміни в підходи, критерії, оцінки і т. п. Тому справді гостро назріло питання перегляду закону.
— Що для цього потрібно? Хто, який державний орган управління повинен внести новий законопроект?
— Спершу зауважу, всьому нашому суспільству потрібно набратися мужності і відійти від застарілих постулатів. Політикам не треба використовувати чорнобильську тему й «чорнобильців» у своїх політичних, передвиборних цілях. Як уже всі переконалися, роздмухування проблем, галас, обіцянки багатьох з них не зрушують справу з місця.
Хто має внести принципово новий законопроект? Звичайно, Кабінет Міністрів. І, наголошую, передбачивши в ньому комплексний, системний, науково виважений підхід. Якщо цього не станеться найближчим часом, чорнобильська тема надовго залишиться пустими балачками.

Розмовляв Яків ГАЛЬЧЕНКО.