Моєму синові 13 років. Він розумний, дуже добрий. І зовні красивий хлопчик... Був. Півроку тому маленький прищик на щоці «виріс» у чиряк і став причиною великої трагедії для Андрія. Тепер його обличчя спотворено після кількох операцій. Раніше він усім подобався, у школі і у дворі. А тепер йому здається, що однолітки цураються його. Син переживає. Настрій депресивний, навчання погіршилося. Як мені йому допомогти?

Єлизавета Василівна Н.

Київ.

З проханням допомогти нашій читачці та її синові ми звернулися до наукового співробітника Інституту психології імені Г. Костюка АПН України Тетяни ГУРЛЄВОЇ.
— Жодних сумнівів: те, що відбулося, хлопчик сприймає як велике нещастя, підніжку долі. У тринадцять років особливо актуальне визнання з боку однолітків. А для підлітків зовнішність справді відіграє вирішальну роль. Неохайність і нестильність в одязі, дефекти обличчя і кульгавість, сутулість та багато чого іншого можуть відштовхнути однолітків, спричинити до небажання спілкуватися. Та серед підлітків багато і таких, котрі не так примітивно оцінюють оточуючих. У групі вони можуть дотримуватися загальної негативної думки, але поза колективом здатні за зовнішніми даними побачити суть: розум або нерозумність, черствість або щиросердну відкритість, брутальність або доброту.
Історію хлопчика я розповіла 12-літній Віці. На короткий час вона задумалася, потупивши очі, і дуже повільно і по-дорослому серйозно, продумуючи кожне слово, сказала: «Звичайно, я розумію цього хлопчика. Йому, напевно, важко. Але мені здається, він не повинен так хвилюватися. Якщо він красивий душею, якщо він гарна людина, то це все одно просвічується назовні. І щось там на обличчі не зможе сховати це. Якщо у нього красиві і добрі очі, шляхетні вчинки, то він і надалі подобатиметься і хлопчикам, і дівчаткам. Згодом вони просто перестануть помічати його ваду. А, можливо, це привід задуматися «Наскільки я справді гарний?». Нехай Андрій залишається таким, яким є. Нехай стане ще кращим. І все буде гаразд...».
Від себе хочу додати, що близьким людям, батькам, друзям у такій ситуації важливо підтримати підлітка співчуттям, а не жалістю. Протипоказано зводити його колишню красу і успішність у культ. Треба допомогти дитині зрозуміти, що він — це не тільки його обличчя, а значно більше, що йому варто прийняти себе теперішнього й усвідомити: у людині повинна і може переважати не зовнішня, а внутрішня краса. Потрібно тільки постаратися, і неможливе стане можливим. Згадаймо казку «Червона квіточка». Тільки добре серце Настусі виявилося здатним роздивитися в Чудовиську людину з красивою душею. І його перетворення на прекрасного принца — свідчення величезної влади внутрішнього над зовнішнім.
І ще. Шановна Єлизавето Василівно! Імовірно, вашому синові тільки здається, що однолітки його цураються, не хочуть з ним підтримувати стосунки, дружити. Не виключено, що діти співчувають хлопчикові і теж переживають, але бояться ненавмисно поранити його поглядом або необережним словом. А дехто, можливо, помічає його відчуженість і сам не наважується підійти... Обговоріть з ним і це питання. Критичні ситуації дані нам для того, щоб конструктивно їх вирішувати, тягтися вгору до усвідомлення чогось важливого в житті, у собі, у людях. І досвід дорослого неодмінно допоможе дитині.