— Шкода, що ви приїхали у піст, коли немає весіль, і ми печемо лише хліб, — бідкалася мешканка села Світанок Корецького району Ірина Мамай, яку знають не лише як бухгалтера Світанівської сільської ради, а і як умілу коровайницю.
— Моя мама давно, як то кажуть, набила руку на дріжджовому тісті, а я до цього долучилась років зо три тому, коли одружувався мій хрещеник, — продовжує розповідь  пані Ірина. — А без короваю хрещеній матері не личить йти на весілля. Тож залучила до цього процесу ще й маму. Вийшло непогано. Ми навіть сфотографували коровай, який започаткував відлік наступним. Бо рідні в нас багато, то й весілля бувають часто. А ще друзі, знайомі часом просять спекти коровай, тому з мамою стали коровайницями.
— Я десь чула, що дріжджове тісто тільки тоді вдасться, якщо замішувати його з гарним настроєм? — цікавлюся в Ірини та її мами Ольги Йосипівни Кухарук.
— Не тільки ця, а й кожна справа потребує настрою, віддачі, — каже Ольга Йосипівна. — Я, був час, навіть тихенько наспівувала, коли замішувала і пекла коровай. Він, ніби чув мене, виходив рівненький, пишний, смачний. А згодом ми з донькою розділили обов’язки: я замішую тісто, печу, а вона займається оформленням короваю, щоб він тішив око.
Світанівські майстрині розповіли: щоб випекти гарний коровай, потрібно день—півтора. До тіста додають жовтки, спеції, інші інгредієнти, відтак воно підходить повільно. Копітка це справа — прикрашати коровай. Тут потрібно мати терпіння, художній смак. У пані Ірини цього не бракує.
Іще така деталь: до коровайниць у нашому краї певні вимоги. Вони повинні обов’язково жити у парі, причому у злагоді зі своєю другою «половиною». У народі вважають, що в такий спосіб через коровай енергетично передається настанова молодятам жити в любові та злагоді. Тому-то вдовиць, розлучених випікати коровай не запрошують.
— А якщо коровай печуть у домівці когось із майбутніх молодят, — це цілий обряд, — розповідає пані Ірина. — Скажімо, в нашому селі його, як правило, починають пекти у четвер. На це дійство, крім коровайниці, запрошують кумів або хрещену матір. Їм дарують фартушки, пов’язують хустинки. Гуртом розчиняють коровай, вимішують, печуть, супроводжуючи це співом обрядових весільних пісень. До того ж коровай вимішують у спеціальних дерев’яних ночвах. Батьки молодят обов’язково мають благословити цей хліб. До короваю для батьків печуть спеціальні «шишки». Який вигляд вони мають — у формі кульок чи лебедів — залежить від фантазії коровайниць.
— Ви ще розкажіть, що і хліб, і короваї печете з власного борошна, — долучається до розмови господар оселі Іван Платонович Кухарук. — У нашої сім’ї — три гектари землі, тож із зятем вирощуємо пшеницю. Маємо власне борошно, хліб і короваї із якого особисто мені смакують більше, ніж із купленого.
Бідкається тільки селянин, що ціни на вирощене дуже низькі, не відповідають затратам сил і здоров’я. Тому зрозуміло, що вирощений потом хліб чоловікові смакує більше...

Рівненська область.