На кораблі життя із заплющеними очима

Нині у службі у справах неповнолітніх виконкому Хмельницької ради перебувають на обліку майже 400 дітей, які виховуються в неблагополучних сім’ях. Працівники служби проводять із членами таких родин профілактичну роботу, надають юридичну та психологічну допомогу, намагаються підтримати, допомогти батькам усвідомити своє призначення.

Але дурман рідко відпускає своїх жертв. І в разі якщо умови в сім’ї становлять загрозу для дитячого здоров’я, доводиться вилучати малолітніх і віддавати під опіку держави. 2004 року у батьків відібрано 9 дітей. Осіб, які нехтують обов’язками з виховання дітей, є хронічними алкоголіками чи наркоманами, у судовому порядку позбавляють батьківських прав. Торік службою зініційовано 29 справ з цього питання. 26 дітей стали соціальними сиротами. Держава, звичайно, бере їх «під своє крило». Проте жоден інтернат не замінить малюку батьківської уваги і материнської ласки.

За одну неблагополучну сім’ю служба бореться вже кілька років. Мати-одиначка народила п’ятеро дітей, однак не в змозі дати їм раду. Двоє хлопчиків навчаються в інтернаті, малесенька утримується в Будинку дитини, а старші дочки (одна з них повнолітня, другій — 15) вже повторюють материні помилки. Хата, де мешкає родина, перетворилася на просякнутий лайкою, алкогольними випарами та тютюновим димом притон, де постійно збираються особи сумнівної поведінки.

Вмовляння матері на нетривалий час давали результат, не хотілося позбавляти її останнього шансу. Але вона не знайшла в собі сил вирватись із цупких обіймів пиятики. Нині майбутнє дітей залежить від рішення суду... До останнього сподіваємося, що жінка таки схаменеться і погляне на себе, дітей, їхнє майбутнє тверезими очима.

Та хоч яка була б мама, вона для своїх дітей — найліпша. Ось ще один випадок. У квартирі гуляє вітер, бо скла в вікнах немає (затягнуті абияк прозорою плівкою), сплять усі на долівці, на старих ковдрах. Двері ледь тримаються на одвірках. Утім, їх можна вже й не зачиняти, бо жінка все, що було в помешканні більш-менш пристойного, виміняла на оковиту. Проте двоє хлопченят, синів горе-матері, в один голос стверджують, що матуся — найліпша в світі, піклується про них, усе їм купує, і вони нізащо її не покинуть, навіть якщо в інтернаті їм пообіцяють справжній рай.

Для виявлення та надання допомоги соціально неспроможним сім’ям служба спільно з кримінальною міліцією виїжджає в рейди (за рік, що минув, їх проведено 54, обстежено умови виховання 147 неповнолітніх). Під час одного з таких рейдів члени робочої групи застали жахливу, вражаючу картину: в кімнаті сплять хто де п’яні, поміж них по розбитих пляшках переступає безпорадне дівчатко. А матір забулася в безпробудному алкогольному сні. На столі розкладено фотографії, які зафіксували огидні сцени «кохання» оголених мужчин і матусі. На одній із них — невідомий чоловік із посмішкою напуває дворічну дівчинку вином просто із пляшки.

Дитину доставили до лікарні для надання невідкладної допомоги. За весь час перебування в лікувальній установі мати жодного разу не навідалась до донечки, не поцікавилась її здоров’ям. З палати крихітка перейшла до турботливих рук вихователів Будинку дитини. Лише через вісім місяців мама «забила тривогу»: була дитина — і десь поділася. Тепер матері потрібно буде довести, що вона здатна виховувати дочку. Але навряд чи це їй вдасться.

Однак є й світлі моменти в роботі служби: це коли батьки справді змінюють свій спосіб життя і ставлення до дітей.

2001 року в матері-наркоманки забрали сина (батько відбував покарання в місцях позбавлення волі), бо поруч з нею маленький міг стати інвалідом або взагалі загинути. Хлопчику тоді був рік і сім місяців, проте на вигляд — ніби й року не було: ні ходити, ні розмовляти не вмів. Мати в стані наркотичного сп’яніння й не помітила, як працівник служби загорнула сина у власну хустину і відвезла до лікарні. Після лікувальних процедур, повноцінного харчування, занять з кваліфікованим психологом і досвідченими вихователями дитина змогла «підтягнутись» у розвитку. А після повернення батька з ув’язнення обоє — тато і мама — взялися за розум. Завдяки великій силі волі та любові до дитини вони побороли потяг до наркотиків. І понад рік регулярно відвідували синочка, приносили подарунки, мріяли повернути в сім’ю.

Працівники служби, а потім і суд, пішли їм назустріч. Приємно було спостерігати, як ті, хто, здавалося, вже деградував під впливом дурману, клопочуться у квартирі, завершують ремонт, придбали побутову техніку, меблі, обоє влаштувалися на роботу.

— Ось тут — Сергійкове ліжечко. Дивіться, яка в нього весела постіль, скільки іграшок. А в цьому комбінезоні він у нас буде справжнім принцем, — щебече мати, очі якої сяють передчуттям зустрічі з сином поза стінами дитячого закладу.

Ще один приклад. Пили обоє: мати і батько. Пили безпробудно, зрання й до смеркання. Дітей віддали в інтернат: там і нагодують, і вдягнуть, і вдома клопоту менше. Шкода, що канікули є. «Їхали б до інтернату, бо вдома — сама лише пісна картопля в мундирах», — умовляла мати. Але хлопчаків все одно тягло в неопалену хату, де і стеля протікала, і злидні по кутках співали.

Нещодавно в сім’ї трапилося горе: батько вкоротив собі віку, поліз у петлю (важкий запійний стан часто стає причиною суїциду). Зранку чоловік ще звично спорожняв склянку з сивухою, а варто було дружині ненадовго відлучитись... Проте жінку біда приголомшила настільки, що її враз відвернуло від горілки.