«Посиденьки» (від 30 квітня ц. р.) вже розповідали про анекдотичний стиль роботи завідуючого редакцією газети «Радянська Україна», а простіше — завгоспа Леоніда Зіновійовича Пекаря.
Сказано: велика птиця — горобець. Якщо керівників різного рангу Л. Пекар обеззброював помпезною назвою своєї посади і посиланням на ЦК, то секретарок начальників і взагалі жінок він розчулював незмінним звертанням: «Золотце».
Звичайно, перед цим гіпнотизуючи назвою своєї посади. Від теплого слова і лід тане. Зачароване «золотце» з’єднувало Пекаря з начальником навіть під час наради. Ще б пак, такий великий газетний високопосадовець, а так красиво і тепло звернувся... Траплялися з Пекарем і курйози. Якось головний редактор «Радянки» Володимир Якович Сіробаба приїхав у Крим у відрядження і звернувся в готель, де Пекар мав забронювати йому номер. Як же він здивувався, коли йому відмовили у поселенні. Прізвища Сіробаби не було у списку. А за вікном уже ніч... Спересердя Сіробаба сказав кілька теплих слів на адресу Пекаря, назвавши його прізвище. Адміністратор готелю враз ожив: «А для завідуючого редакцією з Києва товариша Пекаря місце заброньоване. Але оскільки питання на контролі у ЦК, то, самі розумієте, що без дозволу товариша Пекаря ми не зможемо поселити вас у його номер. Телефонуйте в Київ. І якщо товариш Пекар дасть добро...» Всього було у Пекаря на віку: і по спині, і по боку.
Леонід Зіновійович намагався бути в курсі всіх редакційних справ, навіть далеких від кола посадових обов’язків. Особливо він полюбляв заходити в кабінет головного редактора, вдаючи нагальну потребу в автографі шефа на якомусь господарському документі, коли там засідала редколегія. Якщо засідання було з приводу якихось неприємностей, приміром, помилки в газеті, то, уточнивши дату, Пекар видавав на-гора ще один свій класичний вислів: «Мене того дня не було в редакції. Я виконував важливе завдання головного редактора». Це було сказано так, начебто його присутність могла запобігти помилці. Ось такі кадри!
Мал. Георгія МАЙОРЕНКА.
