У військовій частині міста Оломоуц на території тодішньої Чехословаччини в 1988 році було табу на розповсюдження будь-якої інформації чи фотопродукції. Але всі демобілізовані вояки мріяли привезти додому фотоальбом, щоб уроки мужності, чоловічої відваги та витривалості протягом того невеликого періоду життя зромантизувати у фотоетюдах і залишити на пам’ять.
Як вийти зі становища, придумали рекрути польової пошти. Туди саме призвали на службу росіянина Олександра Ситова (прізвища героїв змінено з етичних міркувань), який, як виявилося, чудово малював. Попри нелегкі службові обов’язки, фізпідготовку, недосипання від планових нарядів, вечорами служиві-«діди» у наказовому порядку змушували його працювати над художнім оформленням їхніх альбомів. Понад те, митець купляв підручні матеріали для роботи сам, за свій кошт. Оскільки охочих було дуже багато, він брав у борг кошти в ротного, а потім, отримавши скромні солдатські виплати, повертав їх.
Серед солдатів другого періоду служив українець — сержант Орест Бойко, котрий користувався неабияким авторитетом у частині. Йому часто доводилося заспокоювати надто емоційних армійських товаришів, захищати новобранців, адже добре розумів, як непереливки тим, за кого немає кому заступитися. Він мав за правило у всьому дотримуватися чесності й не боятися говорити правду, навіть старшим по чину. Саме тому в нього склалися непрості стосунки зі старшиною, який понад усе шукав можливість понизити його у званні.
Одного вечора Олександр підійшов до Ореста та запропонував розписати його альбом. Він приніс із собою фарби, олівці, але сержант відмовився, мовляв, у тебе і без мене не бракує дармових клієнтів. А на другий день під вечір на тумбочці в сержанта опинився дарунок: у папці були малюнки відважних вояків на полі бою з військовою атрибутикою, технікою та зброєю. Хтось вмить доніс старшині про те, що сержант змусив солдата створити «художества». Доповідна на покарання пішла в Москву, бо довести щось було неможливо. Орест з дня на день очікував наказу, уявляв, як на плацу перед однополчанами зриватимуть погони, і шаленів від несправедливості...
За кілька місяців прийшла звістка про демобілізацію Сашка, яка швидко облетіла частину. Вдома у нього народився первісток. Радість хлопця затьмарила боргова ситуація: допоки не розрахується з командиром роти, він не зможе залишити частину. А до зарплати — місяць. Отож художник вирішив просити товаришів про допомогу, адже він не раз їм у нагоді ставав. Та все було намарне. Ніхто не хотів перейматися його проблемою, тим паче, кошти були немалі. Чутки дійшли до Ореста. Він, не зволікаючи, підійшов до ротного і попросив зачислити суму Сашка на його рахунок. Ротний був здивований, переконував не робити цього, адже солдат сюди більше не повернеться і гроші теж. Однак той наполіг на своєму. Вчинок сержанта вразив усіх.
Через тиждень на плацу частини командир викликав Ореста Бойка, але очікуваного пониження у званні не сталося. Сержант був упевнений, що це ротний заступився за нього. В нагороду за людяність в житті Ореста часто траплялися справжні дива. Які саме? Кохана дружина, двійко синів, власний будинок, повага і підтримка від колег, подорожі Європою. У маленькому райцентрі не кожний може таким похвалитися. А фортуна недаремно крокує з ним поруч...
Сколе
Львівської області.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
