Ставище — велике село на трасі Київ — Житомир. У самому центрі, біля автозаправки, дві стели з чорного граніту, які нагадують, що тут проходив «Рубіж мужності».
— Наші ввійшли в село надвечір, — згадує ветеран війни Костянтин Трохимович Литвинчук. — Дивлюсь, а через садок червоноармійці гарматку руками тягнуть — геть змучені, брудні. «Як же вони з німцями справляються?» — думаю. Але великого бою не було, фашисти швидко драпонули. А наші того вечора встигли зайняти ще і Йосипівку, сусіднє село по трасі на Житомир, і вже там на ніч спинилися.
Ворога вибили і справді швидко. 6 листопада було визволено Київ, а вже за шість днів наші війська вступили в Коростишів і Житомир. Більш як 130 кілометрів, що віддаляють обласний центр від столиці, вони подолали на плечах відступаючого ворога. Але такий стрімкий наступ призвів до того, що потім ті самі кілометри довелося долати в зворотному напрямку, густо поливаючи їх кров’ю. Бо фашистське командування спішно перекинуло свіжі армії в район Житомира, зосередивши тут для контрудару величезний танковий кулак. Костянтину Трохимовичу не довелося бачити, як ворог знову добрався до Ставища, бо одразу після визволення села його забрали в армію.
— Жителі Ставища, рятуючись, втекли тоді в інші села, — розповідає 75-річний Іван Макарович Матченко.
Ганна Гнатівна, дружина К. Литвинчука, теж разом із сім’єю змушена була покинути рідну домівку. А Костянтин Трохимович у госпіталі зустрівся з артилеристом, котрий розповідав, як з одного кінця Ставища стріляв по іншому, де були німці: сектор обстрілу — між церквою, високим в’язом і його хатою.
Леонід Брежнєв, майбутній генеральний секретар ЦК КПРС, а тоді начальник політвідділу 18-ї армії, у книзі спогадів «Мала земля» навів лише один факт, коли сам змушений був вступити в бій. Із кулемета по фашистах, які прорвали нашу оборону, він стріляв у полі біля Ставища.
Щоб згадати героїв війни, квіти несуть до пам’ятника «Рубіж мужності». Так згідно з рішенням виконкому облради, прийнятим 15 років тому, стала іменуватися лінія оброни, що проходила в листопаді-грудні 1943 року від Овруча на півночі до Попільні на півдні області. Головний пам’ятник встановлено неподалік Ставища — на полі села Осівців. Місце обрано не випадково: тут велика братська могила. Відкрили пам’ятник до 50-річчя визволення України. На мітингу тоді прозвучав такий факт: у братській могилі сплять вічним сном 1269 радянських воїнів, відомі імена 94. Автори пам’ятника не випадково зробили його у формі протитанкового загородження...
Житомирська область.
