«Майбутнє — за сільгоспкооперативами»

На запитання, чому в його господарствах краще, аніж у сусідів, Микола Гаврилович відбувається жартом. Розповідає анекдот про те, як запросив американський лідер радянського в гості, а той і цікавиться: «За який кошт п’ємо?» «Бачиш, — каже американський президент, — міст через річку? Коли його будували, зекономили півмільйона...» Через деякий час американець завітав до Москви і ставить те саме запитання. «Бачиш міст через річку?» — відповідає його радянський колега. «Ні, не бачу.» «За те й п’ємо...»

— ...І коли мене запитують, чому так добре живемо, я показую: бачите — пшениця, бачите — буряк, бачите —соняшник... За те й живемо... — розповідає Микола Макодзеба.

Уже не перший рік очолюваний Миколою Макодзебою кооператив є безперечним лідером у Новоукраїнському районі, та й чи не кращим в усій Кіровоградській області. Підприємство об’єднує три агрофірми і одне фермерське господарство. За всіма показники вони на найвищому рівні, всі працюють прибутково. Люди отримують стабільну заробітну плату, з ними своєчасно розраховуються за оренду паїв і майнових сертифікатів.

— Я терпіти не можу слово «борги», — каже Микола Макодзеба, — тож нікому нічого не винен. Ні людям, ні державі. Нещодавно ми приєднали до себе господарство в селі Приют, так там люди вісім років не бачили заробітної плати. Протягом року ми розрахувалися з селянами і державою. Нині це господарство дає прибуток...

Такий підхід до справи має й свої мінуси.

— Знаєте, щороку є такий період, десь із листопада по лютий, коли керівники сусідніх господарств зі мною навіть не здороваються. У цей час у господарствах проводять збори і є чимало бажаючих забрати свій пай, щоб перейти до мене...

Сільське господарство може бути прибутковим лише в тому разі, якщо в ньому об’єднано всі виробничі процеси. У цьому Микола Макодзеба переконаний і протягом всієї своєї діяльності активно впроваджує власну програму в життя. Дечого вже вдалося досягти.

— Має бути єдина економічна піраміда, — каже він, —єдиний ланцюжок: від поля до магазину. Варто одній ланці випасти з ланцюжка і справа буде безнадійно загублена...

Микола Макодзеба має великий досвід у веденні сільського господарства. Працював головою колгоспу, головою райдержадміністрації, начальником обласного управління сільського господарства і промисловості. Не раз виїжджав до різних країн світу, щоб набути досвіду. Нині склалося так, що іноземці приїжджають вчитися до нього...

Ідею про створення сільськогосподарського кооперативу, який об’єднав би безпосередньо сільське господарство і переробну промисловість, він виношував не один рік. Для чого потрібне таке різногалузове об’єднання? Аргументи у голови більш, ніж переконливі.

Скажімо, щороку на його полях збирають близько чотирьохсот тонн цукрового буряку. Це третина тієї маси, яку здатний переробити за сезон середній цукрозавод. Об’єдналися б три такі господарства і мали б власний. Бо на практиці виходить, що на праці селян наживаються зовсім сторонні люди. До того ж усіма способами намагаються обманути виробника.

— Вони самі визначають якість товару і, звісно, не на нашу користь. Лише на вагах ми втрачаємо до трьохсот кілограмів з кожної машини. На здешевленні готової продукції це жодним чином не позначається...

Те саме можна сказати про зерно, соняшник, іншу сільгосппродукцію.

— Виробляючи власні крупи, змелюючи зерно для свого хлібозаводу, виготовляючи власну олію, я маю чимало відходів, з яких виходить чудовий комбікорм, що не лише здорожчує сільгосппродукцію, а й знижує собівартість м’яса і молока. Коли б я мав ще й власні магазини, готова продукція у них була б значно дешевшою, аніж маємо нині. Але таке можливо лише за умов нормальної конкуренції...

До речі, нині хлібозавод, який входить до кооперативу, випускає з власної продукції до двох з половиною тисяч буханок хліба на добу. До кінця року його продуктивність плановано збільшити вдвічі. Хліб від Макодзеби купують майже в усьому Новоукраїнському районі. Роздрібна ціна однієї буханки — 90 копійок, тобто на 70 копійок менше, ніж в обласному центрі...

Під час розмови із Миколою Макодзебою не обійшли увагою й парадокси вітчизняного аграрного комплексу.

— Нині складається така ситуація, — каже він, — що неврожай для аграріїв вигідніший, аніж надврожаї. Торік я зібрав близько ста тонн зерна і реалізував його по 1100-1200 гривень. Цього року врожай вп’ятеро більший. Здав частину на елеватор по 900 гривень. А далі ціна почала падати. Нині пропонують близько 450 гривень за тонну. А скільки затрачено на збирання врожаю, пальне, просушування тощо. Реальна ціна зерна становить близько 1100 гривень. Тож виходить, працюємо собі у збиток... Однак, як можемо, здорожчуємо наявне зерно. За рахунок тієї ж переробки і випуску власної продукції...

Звісно, за рахунок тієї переробної промисловості, що нині є в господарствах Макодзеби, повністю покрити збитки на зерно не вдасться. Єдина надія на соняшник, якого вродило в Україні дуже мало і, відповідно, закупівельна ціна на нього порівняно з минулим роком зросла втричі...

Працюється добре з тими, кому повністю довіряєш. Миколі Макодзебі у цьому плані скаржитися немає на що. Адже три господарства, що входять до його кооперативу, очолюють рідні сини, а одне — брат. Кому ж довіряти, як не рідні?.. А ще підростає і наймолодший синочок. Йому поки що виповнилося лише чотири роки, та невдовзі й він почне переймати багатий досвід батька і старших братів.

Кіровоградська область.