Створити кількатомну політичну історію українського народу в сторічному діапазоні — завдання безпрецедентне за своєю складністю. І не лише тому, що мова має йти про безліч різноспрямованих ідеологічних доктрин, сотні політичних інституцій, про непрості історичні колізії, скалічені людські долі. Дослідникам чинить опір сам предмет дослідження — політичні відносини всередині соціуму, що виступав не як суб’єкт, а як об’єкт політики. Доводиться рахуватися і з тим, що матеріал ще належним чином «не відстоявся», а в оцінках кардинальних історичних поворотів є помітний різнобій. Варіативність історичної пам’яті і «роздвоєний» патріотизм створюють далеко не краще тло для неупередженого історичного аналізу.

Навряд чи досвідчений авторський колектив, очолюваний академіком НАН України І. Курасом, не бачив цих об’єктивних труднощів на своєму шляху. Але він не тільки не побоявся зануритися в атмосферу найгостріших політичних протистоянь, а й сповна використав під час їх дослідження нетрадиційні міждисциплінарні підходи. Історична політологія як новий науковий напрям продемонструвала свої можливості саме на цьому предметному полі. Авторам вдалося створити багатоаспектне масштабне історичне полотно, навівши водночас непогані зразки використання інструментарію соціальної філософії, політології, державознавства та інших суміжних дисциплін.

Новаторський характер праці виявився в тому, що автори відмовилися і від традиційного для радянського суспільствознавства «класового підходу», і від новітніх моделей «патріотичного» історієписання. Специфічність процесів націєстановлення і державотворення на теренах Наддніпрянщини і на західноукраїнських землях, особливості ментальності і політичної культури населення обох частин України осмислюються авторами у руслі сучасного конструктивізму. До того ж послідовно проводиться думка: історія України є не тільки історією етнічних українців, а її політична думка — не витвір лише національно свідомої і ліберально мислячої інтелігенції. У полі зору авторів перебувають усі політичні течії — ліві і праві, провладні і опозиційні, помірковані й екстремістські. Це стосується діяльності різноманітних владних структур, політичних партій, громадських об’єднань. Авторів однаковою мірою цікавить і система політичних інституцій, і сфера політичних орієнтацій. Вони чітко дотримуються принципу — уникати категоричності й безапеляційності в оцінках, дати можливість читачеві скласти власне уявлення про політичне минуле України в усій його багатогранності й неоднозначності.

Нові підходи демонструють автори і в аналізі інтелектуальної традиції, на фундаменті якої формувалися основи українського світобачення. Притаманний їй історизм, всебічність аналізу загроз для української нації в разі збереження неприродного стану бездержавності й розчленування зробили ідею самобутності конструктивною силою. Однак криза самоідентифікації і різноспрямованість зусиль стали однією з причин того, що перша за багато віків радикальна спроба реалізувати державно-соборницький ідеал, зроблена під час Української національно-демократичної революції 1917—1920 рр., виявилася невдалою.

Утім, акцентуючи увагу на самостійності завдань, які вирішувалися в ході Української революції, автори справедливо наголошують на тому, що розраховувати на її успіх можливо було лише за умови синхронізації її завдань із тими, які диктувалися логікою розв’язання всього вузла суперечностей революційної доби, ускладнених іноземним втручанням.

У шеститомнику висвітлено трагічні події Другої світової війни, навколо яких за 60 повоєнних років нагромаджено величезну кількість міфів — і комуністичних, і антикомуністичних. Особливо це стосується оцінок руху Опору, масового партизанського руху, діяльності Організації українських націоналістів, ролі Української повстанської армії. Авторам вдалося зважено — наскільки це можливо в умовах сьогоднішньої суспільної поляризації — проаналізувати «двофронтову» збройну боротьбу ОУН—УПА проти Берліна й Москви і цим розвіяти чимало історичних міфів. А головне — перед очима читача у всій своїй складності й непривабливості постала картина невимовних страждань і трагедій народу, що став жертвою загарбницьких планів, страхітливих експериментів, масового терору, організованого і окупантами, і «своїми». Виразно розкриті і велич народного подвигу, і глибина трагедії братовбивства, яка ще довго невигойною раною відлунюватиме в суспільній свідомості.

Прикметна особливість даного видання — вихід поза межі України, докладне висвітлення діяльності політичної еміграції. Тут особливо багато практично невідомого широкому загалові матеріалу — зокрема, щодо розвитку української суспільної і політично-партійної структури в Галичині, на Волині, Буковині та Закарпатті, а також щодо висвітлення діяльності емігрантських культурно-освітніх та наукових установ міжвоєнного періоду. Здається, проте, що четвертий і п’ятий томи доцільніше було б поміняти місцями — адже у п’ятому томі скрізь йдеться про події, які передували Другій світовій війні.

Надзвичайно складне завдання довелося вирішувати авторам останнього, шостого, тому. У понад півстолітньому часовому діапазоні довелося висвітлювати не лише суто українські події, а й ті загальносоюзні тенденції політичного розвитку, які зрештою призвели до саморозпаду радянської системи. Попри ці складності, авторам вдалося відтворити безперервний процес наростання кризових явищ у радянській однопартійній структурі, «єдиному народногосподарському комплексі», в системі вкрай міфологізованої ідеології. Докладно висвітлюються процес наростання опозиційних рухів і його ідеологічне забезпечення.

Наукова і практично-політична цінність проведеної роботи — незаперечна. Вдала реалізація масштабного дослідницького проекту наочно продемонструвала потенціал сучасної української політичної науки і стала непересічною подією в житті країни. Інтерес до шеститомника і в колі інтелектуалів, і в управлінському середовищі надзвичайно великий. Упевнений, що коло його читачів розширюватиметься.

Василь ЄВТУХ, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України.