Цьогоріч Луганщина одержала гарний врожай. Отже можна розраховувати, що хліб у магазинах подешевшає. Наш кореспондент розмовляє з головою Луганської облдержадміністрації Олександром ЄФРЕМОВИМ.

— Олександре Сергійовичу, для зони ризикованого землеробства, якою є наша область, зібрати понад мільйон тонн зернових — це гарний результат. А чи реально в наших умовах одержати більше, скажімо, два мільйони тонн?

— Гадаю, так. Недавно керівник однієї агрофірми у розмові зі мною зізнався: мені соромно за той врожай, що я вирощую на своїх полях. Хоча за врожайністю його господарство в області десь на 13-му місці. Почав він думати, шукати, експериментувати. Торік закупив дуже гарний насіннєвий матеріал, поле обробив чітко за технологією і одержав прекрасний врожай. З цього виходить, що резерви приховуються, насамперед, у гарному посівному матеріалі і сучасних технологіях. В агрофірмі «Агротон», наприклад, завдяки правильному, розумному землеробству нинішнього року на 27 тис. га досягнуто врожайності 42 центнера з гектара. А деякі господарства одержали і по 80 центнерів. Якби таких сільгосппідприємств у регіоні було більше, гадаю, область змогла б зібрати два мільйони тонн зернових. А поки що середньообласна врожайність становить 23 центнери з гектара. Однак треба зазначити, що для нашого регіону це непогано. Такого показника за останнє десятиліття Луганщина ще не мала.

— У рамках державної політики в сільському господарстві діє регіональна. На чому було зроблено її головний акцент?

— Ми починали дуже важко... Була в занепаді наука, розорено сільгоспвиробництво. Потрібно було все відновлювати. Спочатку ми звернулися до практики укладання регіональних контрактів, але незабаром від них відмовилися. Одержуючи допомогу безкоштовно, керівник приймав усе, як належне, не думаючи, що рано чи пізно борги треба віддавати. Спрацьовувала стара система. Тому ми пішли іншим шляхом — почали кредитувати сільгоспвиробників, а відсоткові ставки погашати за кошти бюджету. Це допомогло налагодити забезпечення паливом, насіннєвим матеріалом. У регіоні вже два роки немає з цим проблем. Є проблема з технікою.

— На нещодавніх торгах Луганської агропромислової торгової біржі 80% господарств, котрі уклали попередні договори-доручення на постачання зерна, не виставили його на продаж. Їх не влаштовувала ціна. Дуже мляво на ринку діють і переробники. Чим це пояснюєте?

— 18,2 тис. тонн зерна ми вже заклали в державний резерв за ціною 800 грн. за тонну. Надходитиме воно й далі. Але розраховуються з постачальниками дуже повільно. Маючи досвід минулих років, коли сільгоспвиробникам казали: «Ви везіть зерно на елеватор, а ми потім вам заплатимо», і не платили, нинішні керівники ризикувати вже не хочуть. Це один аспект. Заради об’єктивності не можна скидати з рахунків і близькість російського кордону. У сусідів, треба зазначити, ще не налагоджено такого механізму обліку зерна, як у нас, тому свою пшеницю росіяни продають по 500 грн. за тонну. Переробник, зрозуміло, шукає для себе вигіднішу ціну і готовий купувати дешевше. А зважаючи на те, що україно-російський кордон на Луганщині має протяжність більш ніж 750 км., і не скрізь під контролем, частина зерна надходить в область контрабандним шляхом. Нині ми маємо домовленість з фірмами, які готові придбати пшеницю вартістю 700—800 грн., залежно від її якості. Що ж стосується господарств, то вони самі тепер вирішують, що робити з урожаєм: продати його нині чи притримати до січня, а потім реалізувати дорожче.

— Отже, влада на «зажимщиків» уплинути не може?

— Що ви пропонуєте: брати викрутку і втручатися в їхній процес? Ми від цього давно відмовилися. Головне завдання влада виконала — населення хлібом забезпечила. Наступна її мета — сприяти сільгоспвиробникам у тім, щоб кожний із них напрацював оптимальну модель своєї діяльності. При цьому ми не втручаємося в їхні взаємини з фінансовими та іншими структурами. Методом проб і помилок керівники швидше навчаться господарювати. Причому не тільки так, як вигідно їм, а і як вигідно державі. Треба сказати, що останнім часом держава повернулася до села обличчям. І якщо, як обіцяє уряд, у бюджеті наступного року для розвитку сільського господарства в Україні буде закладено 7 млрд. грн., думаю, село можна буде поставити на ноги.

— Олександре Сергійовичу, ви, мабуть, єдиний керівник області, який наважився на такий непопулярний крок: найближчим часом не знижувати ціну на хліб. Є серйозні причини для цього?

— Зниження ціни на хліб — це політика чи економіка? Якщо це економіка, то давайте рахувати. Останнім часом зарплата в області та в Україні зросла на 22 — 30% і продовжує зростати. Збільшилося пенсійне забезпечення. Але подорожчали енергоносії, є проблеми, пов’язані з комунальною сферою. Зниження ціни на хліб на 2-3 копійки істотно не вплине на бюджет людини, водночас переробники відразу ж відчують дефіцит оборотних коштів і не зможуть прогресувати в освоєнні нових технологій, у придбанні ефективнішого устаткування. Якщо бути до кінця об’єктивними, то варто сказати і про те, що, виконавши розпорядження уряду, область зробила тримісячний запас зерна, закупивши його за ціною 1100—1200 грн. за тонну. Наші переробники дотепер використовують його для виготовлення своєї продукції. З точки зору економіки зниження ціни на хлібо-булочні вироби дуже сильно вдарить по їхній кишені. А якщо вони купуватимуть задешево зерно, — постраждає сільгоспвиробник. Та й невідомо, що буде в березні наступного року. Щоб не сталося так, що сьогодні вартість хліба знизимо, а завтра будемо її підвищувати. Одне слово, поспішати не варто.

Луганськ.