5 грудня 1945 року о 14.00 п’ять бомбардувальників-торпедоносців типу «Евенджер» з ревом промчали злітною смугою авіабази ВМС США у Форт-Лодердейлі у Флориді і піднялися в повітря. Фінал їхнього польоту став, мабуть, найбільшою таємницею світової авіації, що бентежить уяву людей шостий десяток років...
Того дня авіаланці 19 у складі п’яти тримісних торпедоносців під командуванням лейтенанта Чарлза Тейлора належало виконати звичайний двогодинний політ з навчальним торпедометанням. Світило сонце, дув помірний північно-східний вітер, температура повітря була 18 градусів за Цельсієм. Літаки «Евенджер» (див. фото) вважалися надійними машинами. На кожному було встановлено радіо і навігаційне обладнання, зокрема радіокомпас, що в будь-якій точці польоту вказував напрямок до бази. Лейтенант Тейлор, який налітав до цього моменту 2500 годин, повів ланку прямо до мілини біля острова Біміні в північній Атлантиці, де було затоплено старий корабель, що використовувався як мішень.
О 15.15, коли льотчики виконали завдання і поверталися на базу, керівники польоту почули дивне повідомлення лейтенанта Тейлора: «Виникла критична ситуація. Здається, ми збилися з курсу». Диспетчер зробив запит про координати «Евенджерів». Відповідь приголомшила його. «Ми не можемо визначити наше місце розташування, не знаємо, де знаходимося, схоже, ми заблудилися!» Із землі наказали ескадрильї тримати курс на захід. Але пілоти не могли визначити розташування сторін світу.
На землі всі були здивовані. Напрямок на захід легко визначити хоча б по сонцю! Однак льотчики відповіли, що вони не бачать сонця! Та й океан «має якийсь незвичайний вигляд». З землі намагалися щось порекомендувати пілотам, але через перешкоди вони, очевидно, нічого не чули. Диспетчери теж дуже важко, та й то зрідка уловлювали розмови льотчиків між собою. Іноді зв’язок зовсім переривався.
О 16.00 керівники польоту почули, що лейтенант Тейлор передав командування ланкою іншому офіцеру. Новий командир наказав ланці розгорнутися на 180 градусів у надії повернутися до Флориди. За цим настало ослаблення радіосигналів, що свідчило про віддалення літаків від берега. На 17 годину стало зрозуміло, що льотчики на грані нервового зриву. Чути було, як хтось несамовито кричить у ефір: «Чорт побери, якби полетіли на захід, то давно потрапили б додому!» Деякі радисти розповідали, що останні прийняті ними слова звучали приблизно так: «Вони схожі на нас (?)... Входимо в білу воду...» На цьому зв’язок з ескадрильєю обірвався...
На цей момент на пошуки торпедоносців вилетів двомоторний літаючий човен «Мартін Марін» з 13 членами екіпажу. Через кілька хвилин після зльоту командир доповів про вихід на заданий курс і... все! Повітряний рятувальник, оснащений найдосконалішими на той час пошуковими приладами, зник разом з людьми так само безвісти, як і «Евенджери» ланки 19.
О 19.04 диспетчер центру керування польотами в Майамі прийняв слабкий далекий радіосигнал — «FT», що пролунав кілька разів. Це були позивні 19-ї ланки, якими ніхто, крім них, не міг користуватися. Але на той час у «Евенджерів» уже давно мало скінчитися пальне!
Наступного дня розгорнулася масштабна за розмахом пошукова операція. У повітря піднялися 240 літаків берегового базування і 67 — з авіаносця «Саратога». В океан вийшли чотири есмінці, 18 кораблів берегової охорони, кілька підводних човнів і сотні приватних катерів, яхт і човнів. До пошуків приєдналися англійські кораблі та літаки. Обстежено було 380 тисяч квадратних миль площі океану і прибережних районів в Атлантиці, Карибському морі та Мексиканській затоці. Але все марно!
Додаткове вивчення обставин безпрецедентного зникнення виявило деякі подробиці, які, втім, картину не прояснили. Повідомлялося, зокрема, що того нещасливого дня лейтенант Тейлор просив начальство звільнити його від виконання завдання, але йому відмовили. А іншому пілоту вдалося залишитися на землі. Пізніше капрал Еллан Коснар заявив журналістам: «Я не можу цього пояснити, але я не хотів летіти цього дня». Йому вдалося одержати звільнення від польотів у лікаря. Проте з передпольотних документів випливало, що літаки ланки 19 пішли повністю укомплектовані! То хто зайняв місце Коснара в машині? З’ясувати це так і не вдалося.
Через три десятки років сплив геть уже неймовірний факт. Письменник і репортер Арт Форд, який вивчав історію зникнення «Евенджерів», заявив, що останньої миті лейтенант Тейлор сказав по радіо: «Не йдіть за мною. Вони схожі на прибульців з космосу (?)». Цю інформацію Форд одержав від радіоаматора, але не повірив йому. Однак пізніше репортер, за його словами, знайшов непряме підтвердження. Хтось з батьків загиблих пілотів показав копію секретного додатка до висновку слідчої комісії. І йому нібито впала в око принаймні одна записана там фраза Тейлора: «Не йдіть за мною...»
Причини загадкового інциденту називають різні. Від цілком прозаїчних — дезорієнтація в повітрі та відмова приладів внаслідок атмосферних умов, до хвиль-убивць, велетенських кульових блискавок, морських чудовиськ, гравітаційних сплесків, викривлень простору, завихрень часу і, звісно, розумних істот, що мешкають під водою чи в космосі і «запозичують» зразки нашої техніки для вивчення.
Не так давно склалося враження, що «таємниця століття» нарешті відкрилася. У пресі пройшло повідомлення, що на дні Мексиканської затоки було знайдено п’ять торпедоносців типу «Евенджер» будови 40-х років, що лежали поряд! Багато газет Америки одразу виступили з заявами про те, що поставлено крапка в справі про «зниклу ескадрилью».
Потім з’ясувалося, що ейфорія з цього приводу була трохи передчасна. Як виявилося, бортові номери знайдених «Евенджерів» не збігалися з номерами розшукуваних літаків! Мало того, знайдені на дні торпедоносці нібито так і не були ідентифіковані. За деякими повідомленнями, їхні бортові номери ніде не значаться, а військові сверджують, що п’ять «Евенджерів» зникли в історії США тільки один раз — 5 грудня 1945 року! Одне слово, замість розв’язання однієї загадки американці одержали другу, не менш інтригуючу.
