Георгіївський храм, Михайлівська церква, саркофаг, пам’ятник героям Берестецької битви 1651 року, острів Гайок (місце героїчної оборони 300 козаків), знаменита козакова яма, урочище Монастирщина (козацький цвинтар) — усе це символи державного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» у селі Пляшевій Радивилівського району на Рівненщині. Не кожен у тому переліку згадає ще одну унікальну реліквію — 855-пудовий дзвін, «голос» якого було чути на десятки кілометрів і який прослужив «Козацьким могилам» (попередня назва заповідника) всього-на-всього два роки.
— До святинь люд завжди збирався на поклик дзвонів... Прикро, що наша найвеличніша національна святиня такого дзвона, стоголосся якого линуло б на десятки кілометрів, не має, — сказав відомий дослідник минувшини Гурій Бухало з Рівного.
Справді, супровід служби Божої, поминальних панахид, численних дійств на честь козацької слави обходиться звучанням міні-дзвонів Георгіївського храму. Водночас усі згодні з тим, що «Козацьким могилам» конче потрібний дзвін-велетень. Щоб його голос звучав так само потужно й велично, як і людська пошана нашим славним козакам.
— Треба все зробити для того, щоб історична справедливість перемогла і дзвіниця зайняла своє місце на заповідній землі, — каже директор державного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» Леонід Галабуз. — Але для цього потрібні кошти. Тут може бути кілька варіантів: всенародний збір пожертвувань, фінансування Міністерством культури та мистецтв України, долучення до цієї справи Міністерства оборони. Я не обмовився щодо останнього. Адже сто років тому саме аналогічне відомство надало тисячі відстріляних артилерійських гільз на переплавляння і виготовлення багатотонного дзвона для «Козацьких могил». Отож варто було б підтримати благородну традицію. Врешті, я в душі переконаний: національна святиня обов’язково матиме гідний своєї величі дзвін. І дуже віриться, що не колись, а невдовзі...
Щодо того велетня-дзвона, якого вже мали «Козацькі могили», то, за історичною розвідкою Гурія Бухала, його (а важив він 855 пудів) було відлито в Москві на заводі Самгіна. Першою 19 квітня 1914 року сповістила про цю новину газета «Жизнь Волыни».
Від Москви до станції Рудня-Почаївська унікальний дзвін доставили потягом. На цій же платформі лежав і «язик» дзвона, важив він 3,5 тонни. Розвантажували ці глиби з допомогою спеціального пристрою, доставляли спеціальним возом, який нагадував вагонну платформу. Складався лише з дубових брусів, здатних витримати надважку ношу. Витримали її і колеса, але саме з ними було найбільше клопоту. Коли дзвін і язик до нього вляглися на віз і майже сорок пар коней з великою натугою почали долати метр за метром, на м’якому грунті колеса «пішли в землю». Довелося під них підставляти бруси, роблячи у такий спосіб «лижі». У цьому надважкому і пам’ятному дзвінно-хресному ході брали участь дві сотні робітників. Більшість із них пообіч підтримували дзвін, щоб не сповз, не перекинувся. А керував багатолюдною процесією, як і встановленням дзвона, засновник і перший будівничий «Козацьких могил» отець Віталій (Максименко).
Звичайно, тоді ніхто й на думці не мав, що через якихось два роки мідний велет залишить Пляшеву. Вина того — перша світова війна...
На деякий час «Козацькі могили» стали притулком австро-угорських вояків, яким було байдуже до історичної святині. Тож Георгіївський храм облаштували під стайню. На совісті австрійців і вивезені унікальні картини художника Їжакевича. Місцевий люд також чув, як чужинці безжалісно знущалися із дзвону: п’яні, вони вечорами без пуття-без тями влаштовували такий безладний передзвін, що аж серце від такого глумління боліло... Але найстрашніше — невдовзі унікальний дзвін австрійці вивезли з «Козацьких могил» у невідомому напрямку.
Усі зусилля знайти дзвін були марні. І тепер, як стверджують священики та науковці, єдиний вихід, єдина спокута, єдиний правильний крок до відновлення справедливості — створити новий величний дзвін, який на всю Україну сповіщав би, що кожному українцю сюди просто потрібно прийти, щоб бути чистим у своїй совісті перед героїчною минувшиною.
Рівненська область.
