Свого часу вони їздили до Німеччини за досвідом. Набрали його стільки, що, повернувшись додому, пішли у самостійне плавання.
Створивши підприємства, невдовзі показали, як треба організовувати виробництво. Люди з паями пішли до новаторів. І не помилилися: щороку вчасно і в повному обсязі отримують від господарів належні продукти і послуги. А хто хоче — гроші.
Чи не ростять таким чином дармоїдів, котрі, здавши паї, відлежуються на печі?
— На тому, що люди від нас отримують, а це тисяча гривень за рік, довго не проживеш, отже, треба працювати, — пояснюють друзі.
А докласти свої знання і вміння в «Алексі» і «Лані» є де. Одних земель тут по півтори тисячі гектарів, плюс тваринництво, плюс ремонтні майстерні, пекарня, переробні цехи. У Леоніда Верещаги, крім цього, 15 (!) трейлерів, якими перевозять вантажі з України до багатьох європейських країн. Це, до речі, відчутно позначається на тому, що господарство, незважаючи на примхи природи, рік у рік міцно стоїть на ногах.
Інший чинник успіху обох товариств — підготовка і добір кадрів. В основному — це молодь. Її орієнтують і стимулюють не до сапки чи вил, а до кваліфікованої роботи спеціалістом із вищою освітою чи висококласним водієм та механізатором. Між іншим, зарплата у справжніх професіоналів відчутно відрізняється від зарплати умільців брати побільше — кидати подалі.
Принцип ще той, прадідівський: не хочеш коровам хвости крутити — вчись. У господарствах навчаються п’ять стипендіатів.
Та не це здивувало, навіть не щедра спонсорська допомога школі, дитсадку, малозабезпеченим — без цього практично ніде не обходиться. «Лана», наприклад, бере на утримання інфраструктуру села. Всюди передають її сільрадам, а тут — навпаки.
Спочатку ТОВ прийняло на баланс водовід. Отже, до хліба є вода, без якої односельці особливо потерпають. Тоді Верещага міцно задумався про пісню. Як результат тих роздумів і підрахунків з’явилося рішення про «приватизацію» занедбаного будинку культури.
— Молодь у селі не повинна відчувати себе обділеною, — каже Леонід. — Дискотеки, художня самодіяльність, гуртки — все це має працювати на духовність хлопців і дівчат. А освічені й культурні, вони відповідно ставитимуться до батька-матері, до старших. До роботи, нарешті.
У мудрості Верещазі та його однодумцям з команди не відмовиш. І це не просто слова. У Плодородному діє молодіжний центр, якому позаздрять і жителі великого міста. Традиційними стали спортивні змагання, у селі активно підтримуються талановиті односельці, їхні ініціативи й проекти.
...Ми приїхали, коли йшла сесія сільської ради. Депутати радилися, як поліпшити життя Плодородного та інших сіл. Їхні погляди зверталися до удачливих керівників «Алексу» і «Лану», які своїми справами довели, що вміють господарювати. На себе і на тих, хто довіряє їм найдорожче — землю.
А що заважає успішним хазяям?
— В усьому відчуваємо підтримку районної влади, розуміння нею тих проблем, які щодня вирішуємо, —щиро зізнаються однодумці Леонід і Олександр. — А ось про державу цього не скажеш.
Керівники почали загинати пальці, говорячи часом про парадоксальні речі, зокрема, на законодавчій і митній нивах. Тим радісніше, що попри всі негаразди вони міцно тримають штурвали своїх господарств.
Михайлівський район
Запорізької області.