Про Степногірськ, проблеми мешканців вимираючого селища «Голос України» писав не раз. Йшлося в статтях, зокрема, про допомогу Києва, який фінансував ремонт водоводу, каналізаційного колектора і мереж теплопостачання, допоміг з придбанням палива тощо.
Усе це видно неозброєним оком кожному, хто заради цікавості заверне з сімферопольської траси в бік багатостраждального населеного пункту.
Але видно й інше. Розбиті тротуари, зачинені магазини і заклади, порожні квартири і згорблені від безвиході літні люди.
Виправляти становище планувалося силами бізнесменів, які весною десантувалися в селище разом з першими керівниками області. Тоді оприлюднили наміри влади і підприємців якнайефективніше використати наявні об’єкти для створення робочих місць. А їх чимало: гуртожиток, школа, будинок культури, овочева база, механічні цехи.
Сьогодні там, як то кажуть, кінь не валявся. Вочевидь, літо — не сезон для будівельників, а може, проблема не в них, а у відсутності інвесторів. Бо одна справа — щось говорити, про щось мріяти, інша — викласти конкретні гроші на ремонт і реконструкцію. Втім, ще весною її показували на одному з об’єктів, де має бути швейна фабрика на 120—140 робочих місць... І що?
— Це не розв’язує проблеми безробіття, — роздратовано сказав перехожий Михайло К-в, «поцілувавши» щойно замок зачиненого магазину. — Всі плани обласного начальства — утопія, включаючи і чиєсь бажання побудувати авторинок і оптовий ринок поблизу траси. Слід відновити роботу нашого ГЗК. Тоді з’явиться робота для двох третин степногірців.
Так було, хай так буде.
Запорізька область.
