Людина стала піклуватися про свій зовнішній вигляд одразу після того, як «злізла з пальми». Холод змусив найдавніших людей одягнутися в шкури тварин. Пізніше одяг почали застосовувати не тільки для теплоізоляції, а й для захисту від дощу і сонця, вітру, піску, колючок тощо. Довгий час його виготовляли зі шкіри і шкур, потім комусь спало на думку переплести волокна... З’явилася тканина.
Шумерські пам’ятки зберегли для нас тип найдавнішого тканого чоловічого одягу, що мав назву каунакес, який безпосередньо прийшов на зміну шкурі тварин. Древні каунакес імітували хутро, нагадуючи його довгим «волоссям». Любов до хутра збереглась і в одязі ассирійців. Їхні плащі, прикрашені шарфами і накидками, спочатку також були оздоблені хутром, яке згодом почали замінювати бахромою, що нагадує його. Покривала з хутра на стегнах зберігалися в багатьох релігійних обрядах, аж до середньовіччя, а бахрома використовується досі. Одяг ассирійців багато в чому був ще примітивний. На древніх зображеннях найчастіше добре видно тільки верхній плащ, що ледь прилягає, з короткими рукавами до ліктя. Він сягав зазвичай до половини литок (у жінок довший), часто його підперізували плетеним поясом.
Тодішніми законодавцями моди були єгиптяни. Єгипетський льон був широко відомий і експортувався до Сирії та Месопотамії. Про зовнішній вигляд і властивості давньоєгипетського льону дають змогу судити зразки тканини, що збереглися до наших днів. 240 м найтоншої пряжі, яку майже не можна було розрізнити оком, важили лише один грам. Ткач відчував таку нитку тільки пальцями. За тонкістю єгипетський льон не поступався натуральному шовку: крізь п’ять шарів лляної тканини, одягненої на людину, було чітко видно її тіло.
Основним одягом чоловіків була пов’язка на стегнах різної довжини. Називалася вона схенті. На талії схенті підтримувалася тонким ремінцем чи стрічкою зі спущеними кінцями, розкішно декорованою, зав’язаною попереду в центрі талії. Одяг жінок складався зі шматка матерії, що обгортав фігуру від щиколоток до грудей і підтримувався однією або двома бретелями. Цей одяг називався калазиріс і за формою був однаковий і для цариці, і для рабині. Станове розходження в одязі виражалося лише в якості тканини. Композиція одягу будувалася на поєднанні смаглявої шкіри, що просвічувала крізь найтоншу тканину, з круглим накладним комірцем — наплічником, який багато прикрашали скляним намистом і коштовним камінням.
Геть інший підхід до одягу був у Стародавній Греції. Греки використовували м’які еластичні тканини з вовни, льону і бавовни, переважно одноколірні. Дуже популярний був білий, а чорний не використовувався. Траурні кольори — сірий і коричневий. Чоловічий одяг складався з двох частин: хітона і гіматія.
Свою назву хітон одержав від семітського слова «кетон», що означає «бавовна» (сучасною англійською — cotton). Він нагадував сорочку, але стародавнім грекам служив таким же верхнім одягом, як нам костюм. На плечах хітон застібався фібулами (застібками), нерідко одне плече (праве) залишали відкритим. Іноді з рукавами, але частіше без них, хітон по боках міг бути незшитий або зшивався до талії чи стегон. Жіночі хітони були до щиколоток, чоловічі — до колін.
Вік, суспільне становище, стать визначали форми, лінії, розміри та якість хітона. Юнаки і танцівниці були в коротких хітонах з вовни: очевидно, такі хітони вважалися «найлегковажнішими». Землероби і раби носили экзоміс, подібний до доричного хітона. Для «поважної» публіки придатними вважалися іонічні хітони з льону з безліччю складок для краси. Складки вихідного хітона були предметом особливої турботи грекинь: їх ретельно укладали і розтягували, підвішуючи свинцеві кульки.
Найпоширенішим верхнім одягом був гіматій — прямокутний шматок вовняної тканини розміром 1,7 х 4 м, що драпірувався навколо фігури різними способами. Носили його поверх хітона і застібали на лівому плечі фібулою, праве залишалося неприкритим. Коміра, рукавів, бортів, підкладки і ґудзиків у гіматія не було. Елегантність вбрання залежала від уміння його носити, чому греки надавали великого значення.
Туніка і тога — основа давньоримського чоловічого костюма, хоча й відрізнялися за своїм художнім і конструктивним рішенням від грецького хітона і гіматія, однак мали багато спільних рис. Сорочкоподібна туніка служила стародавнім римлянам повсякденним домашнім одягом. Зшита з двох полотнищ, вона закривала обидва плеча, одягалася через голову і спочатку мала лише бічні пройми для рук. Потім з’явилися короткі по лікоть рукава, утворені складками тканини; їх довго вважали ознакою франтівства і зніженості. Коміра в туніки не було. Цей нехитрий, на наш сьогоднішній погляд, виріб стародавні римляни наділяли ієрархічними символами. Сенатор одягав туніку із широкою пурпурною смужкою, вершники і трибуни з плебеїв могли дозволити собі лише вузькі смужки, солдатській туніці належало бути коротшою за цивільну.
Римляни часто називали себе gens togata — «людьми в тозі». Тога — одяг етруського походження, в буквальному перекладі означає «покриття». Це був шматок матеріалу, зазвичай з білої вовни, який носили як плащ. Ні раби, ні чужоземці, ні засланці не мали права носити тогу.
Тога була одягом дорогим і урочистим. Її надягали, коли вирушали до цирку і театру, до суду чи на зустріч тріумфатора. Під тогу надягали туніку і щось на зразок фартуха, який певною мірою замінював штани, що відкидались, як варварський одяг. Спочатку тога була невелика. Але із зростанням соціальних претензій стародавніх римлян збільшувалися і розміри тоги: зрештою, довжина її досягла п’яти з половиною, а ширина — трьох з половиною метрів. Тога зобов’язувала до неквапливих рухів і величної постави, інакше це складне спорудження могло просто розвалитися.
Знатні римські матрони на туніку надягали столу, як правило, з рукавами. Куртизанкам заборонялося надягати столу, бо це був одяг «чесних» жінок; куртизанки носили чоловічу тогу. Поверх столи носили палу — широкий і довгий плащ, певним чином прототип сучасного дамського пальто.