22 червня 1941 року на нашу землю впали перші бомби Великої Вітчизняної війни
Вражаюче-буденна очевидність: солдатів тієї війни стає дедалі менше. Цієї весни в одній київській гімназії учні (самі, без підказки) вирішили відзначити свято Перемоги. Їм це вдалося не 9-го, а десь аж 14 травня — бо в тім районі зосталося лише троє ветеранів, і школи розписали їх між собою на цілий тиждень. Ті троє дідів чесно, за графіком, ходили слухати концерти з воєнних пісень. «Киев бомбили, нам объявили, что началася война...» Скільки їх прийде слухати ту пісню завтра?
Цей знімок до болю простий. Може, комусь порожнеча цього плацу нагадає церемонію зміни караулу. Але тут усе ще простіше: колись дід Петро Клименко пішов на фронт десь саме з оцього місця на чернігівській землі. От і все, більше нічого не шукайте на цьому знімкові. Дід уже забув: чи це точно те саме місце. А його онук Володя Клименко таких подробиць ще не знає. Але тут є дехто третій, хто все знає й пам’ятає, — сама чернігівська земля у них під ногами.
