У 1982 році американські вчені Арссел і Сежуї припустили, що розвиток двоногої істоти, яка ходить прямо, з двома вільними передніми кінцівками — руками міг відбутися задовго до появи перших предків людини. Кандидатом на роль праотця долюдської цивілізації вони призначили ящера целурозавра. За допомогою комп’ютерних технологій змоделювали процес гіпотетичної еволюції і створили образ розумної рептилії. Реконструйована фігура вийшла досить солідна, мудра й чимось зловісна. Мислячий ящір, якби не сталося глобальної катастрофи, що привела до зникнення на Землі більшості біологічних видів, мав би, за твердженням авторів, витягнуту лицьову частину, вертикальну зіницю і трипалу ногу.
Пізніше критики вказували, що на роль «вінця еволюції» набагато більше від холоднокровних плазунів підходять теплокровні тварини, наприклад птахи. Перші пернаті мали дуже великі зуби (іхтіорніс, гесперорніс, археоптерикс), багато з них були досить високі на зріст, мали випрямлену фігуру, оперені крила і трипалі нижні кінцівки. У найперших представників пташиного племені — археоптекрикса й археорніса на крилах зберігалися добре виражені пальці, та й літали ці птахи дуже посередньо, найпевніше, лише перепарювали і планували.
До обох гіпотез можна поставитись як до цікавого казусу. Але, з другого боку, практично в усіх міфологіях присутні птахо- або ящероподібні трипалі істоти. Що мають, до того ж, багато незвичайних здібностей і можливостей.
На Русі, наприклад, так зображували Потвору — галасливий нічний дух селянських хат. Народна традиція наділяла істоту великими палаючими очима, довгою дзьобоподібною мордочкою і трипалими пташиними лапами. Трипалими були давньогрецькі гарпії і Кетцалькоатль — птахолюдина, що створила, згідно з легендами, цивілізацію інків.
Китайський епос згадує про досить своєрідного героя — лікаря Бянь-Цяо. Зображено його з пташиними ногами та дзьобом і з крилами, як у кажанфа. Згідно з міфами, він — сподвижник першого імператора Хуан-ді, котрий допомагав своєму повелителю розпізнавати цілющі властивості рослин. Ім’я Бянь-Цяо перекладається як «бянь» — «кажан», і «цяо» — «сорока». Міфічний доктор зміг бачити крізь стіни і, ще більше — проникати поглядом у нутрощі людини. У 521 році до н. е. Бянь-Цяо, за легендою, оживив принца царства Го, після чого слава про його мистецтво поширилася всією Піднебесною.
Наступний персонаж не менш колоритний і виконує досить своєрідні функції. Ба-Чжа — божество, яке знищує... сарану! Користуючись при цьому дуже оригінальними методами. Він викликає сарану до суду і саджає її на ланцюг або до спеціального гарбуза.
Дуже незвичайний вигляд цих істот, а також те, що практично у всіх переказах вони з’являються на землю, так би мовити, із зовнішніх світів, дають багатьом ентузіастам підстави стверджувати, що в легендах зашифровано дані про контакти наших предків з представниками інших розумних рас. До гіпотези палеовізиту і палеоконтакту, тобто до гіпотези відвідання в минулі часи Землі космічними прибульцями, можна ставитися по-різному, однак багато аргументів на користь такої можливості дуже часто не витримують критики.
«Космічних прибульців» шукають по-різному. На стародавніх зображеннях знаходять «круглоголові» фігурки, що, як вважається, нагадують «космонавта в шоломі». При цьому в кожному суспільстві власні критерії «інопланетності». «Круглоголовість», наприклад, характерніша для «вітчизняних» прибульців. «Західні інопланетяни» хизуються антенами на маківці. В даному разі, мабуть, позначається вплив фантастики з її вражаючими (хоча вочевидь не технологічними) ілюстраціями. Одразу ж після появи малюнків до фантастико-космічних творів невід’ємним компонентом міжпланетного спорядження став шолом з антенами. Художники конструювали скафандри найдикішого вигляду, але неодмінно з двома, а то й більше антенами. Ось саме ці антени і шукають. Їхні види були навіть систематизовані: штирові антени, вібраторні, рефлекторні, рупорно-лінзові тощо. Особливо часто зустрічаються вони в досить умовних зображеннях наскельного живопису. Спробуйте довести, що це схематично показаний головний убір з пір’я, а не засіб трансгалактичного зв’язку, або що це кошики на головах жінок, а не радіолокатори!
Одна з давньоруських ікон на тему Апокаліпсиса особливо популярна в палеовізитологів. Усе зображення навскоси перетинає дивна конічна труба з кільцями-скріпами. З її розширеної нижньої частини виходять промені. Це, на думку ентузіастів, говорить про те, що «труба» рухається! І не труба це зовсім, а зореліт. Насправді є й тривіальніше пояснення. Річ у тім, що сучасні «скручені» труби і горни з’явилися порівняно недавно. Раніше всі духові музичні інструменти були довгі й прямі (згадайте гуцульську трембіту чи узбецький карнай). І якщо з нижнього кінця виходять «промені», то верхній піднесено... до губ ангела! Іншими словами, перед нами ілюстрація «трубного гласу», що оповіщає про прихід «Судного дня».
Загалом, практично всі «докази» палеоконтакту мають цілком логічні пояснення. Але легенди від цього не тьмяніють. Людство завжди любило і любитиме загадки і таємниці. Погодьтеся, без них жити було б просто нудно.