Цей конфлікт між двома сусідами із села Уріччя Володимирецького району має багаторічну історію. Так званим яблуком розбрату стала межа. Ще років п’ятнадцять тому під час сварки за неї, яка поступово переросла в бійку, одному з її учасників Антону Мольчицю травмували руку. Але і це не зупинило сусідів.
— Ми із землевпорядником не раз виїжджали у село Уріччя за заявою Антона Мольчиця, щоб чітко встановити межі, а відтак припинити конфлікт, — розповідає мульчицький сільський голова Іван Булан (а Уріччя входить до складу згаданої сільради).
Але, схоже, це не допомогло. Ворожнеча між сусідами не припинялась. Останній конфлікт, про який пішов широкий розголос по всій області, виник із дрібниці. Кобила, яка належала Антонові Мольчицю, відірвалася від прив’язі і з’їла трохи трави на угіддях Андрія Базана. Не буду переповідати, хто затіяв конфлікт, — лишимо це для слідчих, тільки закінчився він трагічно. Під час бійки всадили вила у живіт 70-річному пенсіонерові Антону Мусійовичу Мольчицю, який невдовзі помер у лікарні. Його сусід і вічний «опонент» Андрій Антонович Базан одержав глибокі порізи шиї, і тепер за його життя борються лікарі Володимирецької центральної районної лікарні. Стан його оцінюють як дуже важкий. Дружині небіжчика, а тепер вдові Ганні Мольчиць теж перепало: з відкритою черепно-мозковою травмою вона перебуває в одній з лікарень Зарічненського району.
Ось так через дрібницю і непоступливість дорого поплатились обидва сусіди. Цей випадок, сподіваються односельці потерпілих, а також прокурор Володимирецького району, радник юстиції Олександр Вадзіцький, має стати уроком для інших. Адже і мульчицький сільський голова, і самі селяни визнають, що переважна більшість конфліктів, які трапляються у їхніх селах, мають земельний відтінок. Зрештою, можна зрозуміти селян із цієї загубленої серед лісів поліської глибинки, і те, чому вони тягнуться до землі, цінують і відстоюють кожний її клаптик. Бо з неї вони живуть, а ще — з лісу, який багатий на гриби та ягоди. Соціальної інфраструктури в Уріччі, де налічується п’ятдесят два двори, яка давала б роботу селянам, тут практично немає. Отож люди виживають хто як може. Село старіє. Сюди можна дістатися лише грунтовою дорогою. Одне слово, поліська глибинка, яка, на жаль, стала відома загалові лише через таку от трагедію.
