У середині 70-х, коли полиці книгарень було завалено партійно-обов’язковою літературою, яку видавали мільйонними тиражами, з’явилася книжка Михайла Булгакова. Побачила вона світ у Москві, й до неї увійшло три романи — «Біла гвардія», «Майстер і Маргарита», «Театральний роман».
«Майстер і Маргарита» до цього було опубліковано в журналі «Москва» зі скороченнями, і він уперше вийшов без купюр.
Книжка з трьома такими різними романами читалася на одному диханні і була, як ковток свіжого повітря, в тій атмосфері літературного застою. Кожен для себе обирав свій, той, що залишався з ним потім на все життя. Для когось це був «Майстер і Маргарита» з євангельськими одкровеннями і дияволіадою Воланда, а для багатьох настільною книжкою стала «Біла гвардія» з засніженим і таким чудовим Містом.
«Білу гвардію» цікаво було читати з картою стародавнього Києва і разом з героями пізнавати в Мало-Провальній Мало-Підвальну, а в Олексіїському Андріївський узвіз, бродити з Олексієм Турбіним і Миколкою Сивим засніженим Містом.
Майже водночас з романом з’явилася публікація письменника-киянина Віктора Некрасова «Будинок Турбіних». Кілька сторінок машинописного тексту зачитували до дір, передавали одне одному разом із книжкою як продовження роману.
І потяглися люди на Андріївський узвіз до будиночка під номером 13.
Притиснутий впритул до «крутої гори» Подолу, вікнами другого поверху він виходив на Андріївський узвіз, а перший поверх дивився в маленький затишний дворик.
«Увійшовши до двору, я несміливо подзвонив в одні з двох дверей, що вели на веранду, і запитав у немолодої дами-блондинки, яка їх відчинила, чи не жили тут коли-небудь люди на прізвище Турбіни. Чи Булгакови. Дама трохи здивовано подивилася на мене і сказала, що так, жили, дуже давно, ось саме тут, а чому мене це цікавить?.. Я сказав, що Булгаков — відомий російський письменник, і що все, пов’язане з ними... На обличчі дами з’явилося ще більше здивування: «Як, Мишко Булгаков — відомий письменник? Цей нездара-венеролог — відомий російський письменник?..»
Так описав Віктор Некрасов свою зустріч з тодішньою господаркою будинку Булгакових.
Одразу за рогом будинку виринав загадковий замок Річарда Левине Серце. Щоб подивитися на Поділ і Місто з висоти пташиного польоту, треба було пройти через арку замку (у Києві це називають «підворіттям»), опинитися в тісному дворику, оточеному стіною з зубцями, піднятися вузькими, кам’яними сходами у товщі стіни і вийти на чудову гірку, яка буйно заросла травою. І ось саме звідси можна було помилуватися Дніпром і зазирнути у дворики Подолу. А внизу під гіркою, яку так поетично змалював Булгаков, і стояв будиночок, в якому жив сам і поселив своїх героїв...
Це згодом були величезні наклади книжок, фільми художні та документальні, вистави у провідних театрах країни і світова слава. Це згодом була меморіальна дошка з бронзовим Булгаковим і музей-квартира з предметами і речами, що належали родині Булгакових, і літературно-ірреальними, одягненими в білий одяг, речами родини Турбіних. Це згодом побудували широкі й міцні дерев’яні сходи, які починалися з Андріївського узвозу і круто здіймалися нагору до оглядового майданчика.
Це згодом довідалися, яке велике значення для Булгакова мав Київ, з такою тугою і любов’ю змальований у романі. А тоді, в 70-х, були бруківка, будиночок 13 з розбитим ґанком, чудова гірка, «лицарський» дворик замку Річарда Левине Серце і любов до «білої гвардії».
