Вони полягли за Україну в боротьбі з фашизмом

15 травня 1943 року селом Бечаль, що на березі Горині, багатотисячною рікою рухалася жалобна процесія. За козацьким звичаєм три юнаки-повстанці вели за вуздечку трьох скакових коней. За хоругвами разом з церковним хором ішов священик Микола Теодорович, а далі в одностроях УПА — сотня українських повстанців, чота якої несла на плечах три труни, вкритих жовто-блакитними стягами.

Будь-який подорожній міг безпомилково зробити висновок: українські патріоти проводжають в останню путь високодостойників із неабиякими заслугами перед українською нацією.

Головне командування Української повстанчої армії 15 травня 1943 року в селі Бечаль, що на Костопільщині, ховало трьох видатних командирів УПА. Членами районної організації УНП та кореспондентами «Волині» в результаті опитувань мешканців села Бечаль було підтверджено, що у братській могилі на цвинтарі поховані: Василь Івахів на псевдо «Йосип Сонар», «Сом», Юліан Ковальський на псевдо «Джин» та Семен Снятецький на псевдо «Рулящий». Це підтвердили учасниця тих історичних поховань Анастасія Шелужко, Надія та Василь Шлеюки, а також нині покійний повстанець Степан Андрійович Дубовик, що доглядав за братською могилою.

Василь Івахів («Йосип Сонар»), родом із с. Подусільної Перемишлянського району Львівської області, вперше з’явився на теренах Волині на початку січня 1943 року. За дорученням Центрального Проводу він приїхав на Костопільщину з інспекцією теренової мережі ОУН. Члени місцевої ОУН тоді ще не знали ні його прізвища, ні посади в організації. Спокійний та діловий, з наявними рисами військового вишколу (був старшиною в колишньому польському війську), він відразу викликав повагу. Василь Івахів був призначений військовим референтом ОУН на північно-західних українських землях (ПЗУЗ) і фактично виконував роль шефа Головного штабу Клима Савура до приходу на цю посаду Леоніда Ступницького («Гончаренка»).

В інспекційних поїздках по теренах північної Рівненщини йому наочно довелося відчути всі проблеми та небезпеку під час створення перших відділів УПА. На одній з нарад оргвідділу «Йосип Сонар» повідомив, що в Центрі переконані в несвоєчасності збройного виступу. Бо питання збройної боротьби ще не визріло і начебто з цим ще треба трохи зачекати. Проте сам Василь Івахів, добре зрозумівши і побачивши на власні очі все, що діялося на Волині, був іншої, відмінної від Центрального Проводу ОУН, думки. Бо тоді на Волині вже майже два роки діяла Українська повстанча армія, створена політичним діячем, що представляв інтереси уряду УНР в екзилі, отаманом «Бульбою» (Тарасом Боровцем).

Незабаром після свого від’їзду, в лютому 1943 року, Василь Івахів приїхав на Волинь удруге. Його запросили прийняти військовий парад (дефіляду) вже добре вишколених та озброєних різноманітною автоматичною зброєю трьох куренів УПА. Це були курені перших командирів УПА — «Яреми», «Гострого» та «Наливайка». Базувалися ці курені на Костопільщині та Сарненщині. Як здібний військовик, «Йосип Сонар» був захоплений вишколом і бойовою презентацією перших відділів УПА. Треба відзначити, що курінь «Яреми» розгорнувся на базі першої сотні УПА під командуванням Григорія Перегійняка («Коробки»). На жаль, прізвище «Яреми» невідоме. Відомо, що він походив із Сарненського району. «Ярема» був чотовим у сотні Г. Перегійняка («Коробки»). Після загибелі Г. Перегійняка в бою з німцями під Висоцьком у Дубровицькому районі в лютому 1943 року він почав командувати сотнею, яка швидко розгорнулася в курінь. Так само були утворені курені «Наливайка» та «Гострого». Прізвище «Наливайка» — Левинець, і походив він із села Немовичі Сарненського району. Курінний «Гострий» організував одну з перших сотень на Костопільщині. «Гострий» прибув на Костопільщину 1941 року. Весною 1943-го його вважали одним з кращих командирів і тому призначили для охорони Головного штабу УПА і старшинської школи «Дружинники», що розміщувалася на Гутвинських хуторах. Курінь цей також називали Костопільським куренем.

Коли Василь Івахів у лютому 1943 року вдруге прибув на Волинь, то саме на Рівненщині відбулася досить важлива з політичної точки зору подія — налагодження відносин із першою УПА та її засновником отаманом «Бульбою» (Тарасом Боровцем). Як відомо, Клим Савур на самих початках мав переговори з «Бульбою». Василь Івахів гаряче підтримав таку позицію. І виявив бажання особисто зустрітися з Іваном Мітрингою, своїм колегою по львівських студентських часах. Мітринга був радником Тараса Боровця з політичних питань.

І така зустріч мала місце на Костопільщині 9 березня 1943 року в селі Золотолин, що неподалік від Головного штабу УПА. Місцем переговорів обрали оселю священика М. Жильчука. «Бульба» знав отця Жильчука особисто і був задоволений, що переговори відбуваються в хаті знайомого господаря.

Представниками на переговорах з боку ОУН були: «Йосип Сонар» (Василь Івахів), «Клим Савур» (Дмитро Клячківський), «Дубовий» (Іван Литвинчук) та «Омелько» (Роман Петренко). Від отамана Тараса Боровця, що виступав як представник Збройних Сил уряду УНР, був уже згадуваний Іван Мітринга та ще двоє офіцерів Петлюри.

Василь Івахів підкреслив ненормальність існування двох військових центрів на одному терені. У процесі переговорів з обох сторін виникали думки про об’єднання двох повстанських формацій у спільні збройні сили. Після двох днів переговорів вирішили знову зустрітися для остаточного погодження справи об’єднання після доповіді ОУН(б) «на верхи». Зустріч мала відбутися 14 квітня. Але, на жаль, невідомо чому, не відбулася.

Невдовзі настав день від’їзду Івахіва в Галичину. Це був фатальний ранок 13 травня 1943 року. Василь Івахів зі своїми побратимами Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким у супроводі невеличкої охорони зв’язку рухалися підпільною лінією зв’язку на північний захід і в районі села Чорниж, що поблизу Колок, несподівано натрапили на німецьку засідку в кар’єрі. В бою з переважаючими силами ворога загинули смертю героїв дев’ятеро вояків УПА та В. Івахів. Інформацію німцям видав місцевий польський шовініст.

В одному з чисел часопису Головної Команди УПА «До зброї» за 3 липня 1943 року надруковано таке повідомлення: «В бою з німецькою засідкою під селом Чорнижем під Колками дня 13 травня цього року загинув геройською смертю військовий референт Краєвого Проводу ОУН на ПЗУЗ, поручник Івахів Василь («Йосип Сонар», «Сом»). Походив він з Рогатинщини. Повний енергії та самопосвяти, щиро і віддано працював сл. п. «Сом» над організацією українських Збройних Сил на ПЗУЗ. Разом з В. Івахівим загинуло тоді ще 9 вояків УПА, між ними члени його штабу пор. Юліан Ковальський та чотар Семен Снятецький («Рулящий»). Посмертно В. Івахів був підвищений до звання підполковника з датою старшинства 13 травня 1943 р.».

Смерть Івахіва і членів його штабу Снятецького та Ковальського стала відчутним ударом по організації відділів УПА.

Василя Івахіва та його боротьбу український народ оспівав у найвідомішій повстанській пісні «Гей, на півночі Волині», котру написав повстанець Микола Галичко, він же «Чорногора» (тепер його знають як отець Василь Прийма):

Це були перші жертви серед організаторів відділів УПА, які загинули в боротьбі за самостійну Українську державу в бойових операціях проти німецьких фашистів.

Імена Василя Івахіва, Юліана Ковальського та Семена Снятецького мають стояти в галереї пам’яті та бойової слави Української повстанчої армії поруч з такими іменами, як:

Володимир Робітницький — крайовий провідник ОУН, помер за загадкових обставин улітку 1941 року у львівському шпиталі;

Олександр Бусел — крайовий провідник на північно-західних українських землях, розстріляний фашистами в рівненській тюрмі 1943 року;

Григорій Перегійняк («Коробка», «Довбешка») — командир першої сотні УПА на Волинському Поліссі, загинув у бою з німцями 22 лютого 1943 року біля Висоцька на північ від Дубровиці;

Сергій Качинський («Остап») — організатор перших бойових відділів УПА на Волині, загинув 11 березня 1943 року під час нападу на німецький гарнізон у містечку Оржів біля Рівного;

Олекса Шум («Вовчак») — командир перших відділів УПА на Ковельщині, організатор знищення начальника штабу штурмових загонів CA, соратника Гітлера Віктора Лютце. Загинув у сутичці з німецькою військовою розвідкою 16-ї танкової дивізії СС 20 березня 1944 року, та ще багатьох і багатьох героїв України.

Слава Україні! Героям слава!