Герой без Золотої Зірки

Замість участі в Параді Перемоги українця, лейтенанта Береста, який разом із сержантами Єгоровим та Кантарією увінчав купол Рейхстагу Прапором Перемоги, було відправлено командуванням супроводжувати ешелон з репатріантами. Відважний офіцер так і не отримав звання Героя.

1945-й. Коли 3-тя ударна армія увірвалася до Берліна, було виділено дев’ять прапорів для дев’яти дивізій. Ніхто не знав, якій дивізії доведеться штурмувати Рейхстаг та встановити над ним червоний Прапор Перемоги. Прапори пронумерували. 150-й стрілецькій дивізії генерал-майора В. Шатілова дістався прапор під номером п’ять. Одну з рот дивізії перед штурмом Рейхстагу очолив політрук Берест...

1970-й. Люди чекали міську електричку. Маленьке дівча вибігло на залізничну колію. Люди помітили це тільки тоді, коли з’явився товарняк і помчав на дитину. Не розгубився лише літній чоловік. Він кинувся напереріз локомотиву, вихопив дитину з-під коліс. Але сам загинув. Це сталося 3 листопада. Поховали героя через день на цвинтарі Ростова-на-Дону із затиснутою в руках дитячою рукавичкою. Загиблим був Олексій Прокопович Берест.

1945-й. Наступаючі війська лавинами розбивалися об останню фашистську цитадель. Із майже трьох тисяч атакуючих бійців 756-го гвардійського стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії 3-ї ударної армії, в якому служив лейтенант Берест, 30 квітня залишилося не більш як 200 бійців. Полк був майже розгромлений. Лейтенант Берест згуртував бійців, щоб дочекатися вогневої підтримки і продовжити штурм. Атака вийшла масова і стрімка. Через кілька хвилин вони вже були біля Рейхстагу і першими туди увірвалися. Зв’язківці з’єднали командний пункт батальйону з полковим, і незабаром до Рейхстагу перебрався командир полку полковник Зінченко. Випала можливість установити прапор. Зінченко зателефонував у штаб полку. Ось що розповів про ту мить комбат Неустроєв: «Де прапор?» — закричав Зінченко в телефонну трубку. — Негайно шліть прапороносців!..» Хвилин за 20 прибігли із прапором два солдатики, маленькі на зріст, у тілогрійках. Зінченко дає команду встановити прапор на найвищому місці.

Хвилин через 20 прапороносці повернулися розгублені: «Там темно, у нас немає ліхтарика. Ми не знайшли виходу на дах». Зінченко матом: «Як...? Батьківщина чекає! Увесь світ чекає! А ви — ліхтарика немає...». А потім Неустроєву: «Товариш комбат, вживайте заходів!» Неустроєв одразу ж наказав Бересту взяти з десяток автоматників і провести прапороносців на дах. Нагорі спалахнув бій. За спогадами Береста: «Від артилерійського обстрілу циліндричні проходи на куполі Рейхстагу в деяких місцях було зруйновано, то із бійців супроводу створили живу драбину, і я прапороносців, наче кошенят, передавав із рук в руки, інколи ніс їх на спині»... На дах фронтальної сторони Рейхстагу Берест також увірвався перший. Він особисто закріпив на бронзовій скульптурній групі на честь кайзера Вільгельма Прапор Перемоги. Неустроєв ще й перепитав у Береста: «Не відірветься?» — «Сто років простоїть! Я його ремінням прив’язав до коня.»

У Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації зберігається «Бойова характеристика прапороносців», підписана командармом 3-ї ударної армії генерал-полковником Кузнєцовим і членом військової ради армії генерал-майором Литвиновим: «Відважні воїни: комуніст лейтенант Берест, комсомолець сержант Єгоров і безпартійний сержант Кантарія встановили Прапор Перемоги над будівлею німецького парламенту 30 квітня 1945 року»...

Проте в Указі «Про присвоєння звання Героя Радянського Союзу офіцерському і сержантському складу Збройних Сил СРСР, піднісших Прапор Перемоги над Рейхстагом в Берліні» прізвища Береста немає. Член військової ради 1-го Білоруського фронту генерал-лейтенант Тєлєгін на закритій нараді в Інституті марксизму-ленінізму ЦК КПРС в листопаді 1961 року сказав: «Встановлення Прапора Перемоги набуло спотвореного характеру»... Пізніше генерал Тєлєгін у розмові з Неустроєвим уточнив: «Жуков винен. Він до нашого брата політпрацівника ставився не дуже... Прочитав прізвище Береста — «ще один політпрацівник» — і викреслив. Коли б ви, Степане Андрійовичу, написали тоді в реляції «заступник командира батальйону» без «політичної частини», Берест пройшов би».

Може, й так. Справді, маршал Жуков не дуже шанував політпрацівників, які свого часу багато крові йому попсували. Можливо, відіграли свою роль і «смершівці». Вони-то знали з розповіді Береста, як насправді встановлювали Прапор Перемоги. Можливо, мали зуб на замполіта, бо він не подарував жодного з годинників, захоплених в «будинку Гіммлера» (а, насправді, в приміщенні штабу сухопутних сил Гітлера). За свідченнями полонених, цю партію годинників виготовили для нацистів, які захоплять Кремль. Берест тоді роздавав їх своїм бійцям і відмовив у проханні «смершівському» офіцеру, кажучи, що їх заслужили ті, хто штурмував «будинок Гіммлера» і атакуватиме Рейхстаг. На Береста «смершівці» скинули ще одну провину — зруйнування приміщення посольства Швейцарії, що опинилося в зоні бойових дій.

І ще про один епізод... На ті переговори мав іти полковник Зінченко. Проте Зінченка вирішили не підставляти. Фашистів було заблоковано в Рейхстазі, але, як відомо, поранений звір кусається смертельно. Тож липовим полковником зробили Береста. Він ішов услід за бійцем з білим прапором. Його богатирська постать ніби уособлювала нездоланну мужність Червоної Армії. За Берестом ішли Неустроєв та перекладач. О 24-й годині зустрілися з фашистським представництвом посередині сходів. Пихатий полковник, прусський аристократ, дивлячись на надто молодого радянського полковника, зверхньо промовив: «Вам, пане полковнику, потрібен Рейхстаг. Ми його залишимо... А ви випускаєте нас через південний вихід у район Бранденбурзьких воріт». Береста наче підкинуло: «Зараз не 1941 рік, а 1945! Радянська сторона ставить вимоги, а не конаючий противник... Від імені радянського командування вимагаю капітуляції. Ка-пі-ту-лю-вати. Даю тридцять хвилин на роздуми. Якщо вимогу не виконаєте, знищимо всіх у підвалах. На цьому переговори закінчую». Дочекавшись перекладу сказаного, Берест різко повернувся і пішов.

1 травня о 8-й годині ранку гітлерівці почали здаватися. Загалом здалося у Рейхстазі 2604 особи...

Коли в Москві 24 липня 1945 року проходив Парад Перемоги, Берест з ешелоном репатріантів прибув на підмосковну станцію. Лейтенант своєю фронтовою виправкою і зростом найбільше підходив як учасник параду, але його не включили до зведеної колони 1-го Білоруського фронту. Дарма, що за мужність під час переговорів з ворогом його нагородили орденом Червоного Прапора. З образою фронтовик демобілізувався із армії. Єгоров і Кантарія, купаючись у славі, на жодній зустрічі не згадали свого командира, котрий зробив їх героями. Єгоров незабаром загинув в автокатастрофі. А капітан Неустроєв запив. Його заяви на захист лейтенанта Береста ніхто не сприймав серйозно. Справжній герой встановлення прапора над Рейхстагом влаштувався на цивільну роботу. Став жертвою наклепу, і... Береста засудили на десять років. На захист стали колишні солдати полку і дивізії. Вони писали скрізь, вимагаючи справедливості. І лише в 1958 році героя-фронтовика випустили з в’язниці.

1965-й. На честь 20-річчя Великої Перемоги у Кремлівському палаці з’їздів зібралися учасники штурму Рейхстагу. Запросили і Олексія Прокоповича Береста, але серед його фронтових нагород не було Золотої Зірки Героя. Домогтися правди Бересту так і не вдалося. На його листи до Москви відповіді надходили однотипні: у списках нагороджених не значиться. Хрущовська відлига не встигла захистити Береста, а маршал Брежнєв не наважився довести розслідування до кінця. Коли 9 Травня по телебаченню та радіо згадувалися імена Єгорова, Кантарії та інших, Олексій Прокопович вимикав приймачі і зі слізьми на очах виходив із кімнати. Єдиною відрадою для фронтовика стало шеститомне видання «Історії Великої Вітчизняної війни», в якому з’явилися правдиві рядки про штурм Рейхстагу з його участю.

Він пішов із життя так само героїчно, як і жив. Можливо, настав час, щоб Батьківщина таки визнала його заслуги. Звання Героя України він заслужив безперечно.