На сім сіл Кам’янець-Подільського району німецька влада призначила кущового комісара. А перекладачем у нього був Генріх Швейрхардт. Від Козодавинець до Чабанівки, від Грушки до Лисківець ходила про нього чутка як про мудру людину.
Генріх Швейрхардт походив із німецьких сукнарів, котрі осіли на Поділлі. До війни працював на заводі «Змичка» в Дунаївцях, а пізніше — завідувачем Грушківської слюсарно-інструментальної майстерні. Як і його односельці, він не покладаючи рук працював задля процвітання соціалізму. Ця земля стала для нього рідною, іншої він не знав.
Наприкінці зими тисяча дев’ятсот сорок четвертого артилерійська канонада аж від Проскурова нагадувала агресорам у наддністрянських селах про розплату, яка чекає на них. Залпи насторожували окупантів, і вони потроху почали пакувати чемодани. З районного центру Старої Ушиці зникли жандармерія і німецько-українська районна адміністрація.
Тим часом у Грушці зупинилася німецька військова частина. Із села Чабанівка її атакували партизани і влаштували ворогові добрячий «феєрверк». Німці, особливо не розбираючись, узяли заручників — більш як три десятки грушківчан. Зачинили їх у школі. У селі стояв плач — у кого сина, в кого батька з хати забрали. Помста за збройний напад на солдатів вермахту. Арештованих чекав розстріл. Надвечір заручників повели до скель на край села. Шлях колоні перетнув Генріх Швейрхардт. Він довго бесідував з офіцерами, пояснюючи, що ці люди невинні, з партизанами не знаються. Які слова знайшов перекладач, щоб урятувати грушківчан, нікому не відомо, але колона раптом повернула назад. Людей відпустили по домівках.
Коли радянські війська визволили село, Генріху Швейрхардту було чого тривожитися. Що могло чекати «фольксдойча»? Напевне, розстріл. Радянська влада зрадників інакше не карала.
Проте Генріх Швейрхардт з окупантами тікати не думав. Його, справді, одразу арештували. Грушка піднялася на захист свого недавнього рятівника. І його таки не засудили! Генріх Улянович повернувся на своє старе робоче місце в МТС, де працював до останнього дня.
На грушківському цвинтарі на його могилі — біла мармурова плита та хрест, які встановили друзі з майстерні та сім’я племінниці. Шістдесят років минає, як відбулися ці події. У селі про «Швайгера» (так грушківчани спростили його прізвище) пам’ятають... Не раз порушували члени районного «Меморіалу» питання про вшанування пам’яті українського німця Генріха Швейрхардта. Адже це не потребує великих витрат. Бо назвати вулицю його іменем чи посадити алею не коштує нічого. А якщо знайдеться якась сотня гривень, то можна було б і меморіальну дошку на його садибі приладнати. Він дав справжній урок людяності у гіркі воєнні часи.
Хмельницька область.
