Що таке, по суті, шевченківські місця? Там не обов’язково мусить бути слід поетових калош, закарбований на бетоні. Але обов’язково мають бути люди, котрі підтримують враження, що нічого не минуло, що Поет щойно звідси вийшов десь прогулятися парком.
Одне з таких місць — Яготин, що на Київщині. В Яготині Шевченко жив 1844 року в Рєпніних. Тут у нього був роман з княжною Варварою, тут написано поему «Тризна». Він жив у флігелі, в парку. Флігель простояв громадянську війну, колективізацію, німецьку окупацію, а по війні пішов на дрова, «неначе люди подуріли».
Але жив у Яготині незвичайний чоловік — Олександр Степанович Непорожній, учитель, письменник, любитель старовини. Він створив тут краєзнавчий музей, картинну галерею, встановив (на початку 70-х, без дозволу згори) пам’ятник Шевченку, чим дуже налякав місцеву владу. Пам’ятником нині пишаються — це робота Івана Гончара, котрий зобразив молодого Шевченка, яким він тут і бував. Пам’ятник чимось нагадує той, що стоїть у Вашингтоні.
А ще Непорожній зробив неможливе — відновив флігель. Таке під силу лиш його темпераментові. Він мав дивний характер — поводився так, ніби Шевченко ніколи не залишав Яготина. Але знає про це тільки один Непорожній. І, можливо, десь навіть бачиться з Тарасом. Але нікому нічого не каже, а натомість говорить лише про пам’ятник, музей, флігель...
Непорожньому довелося докласти неабияких зусиль. Коли флігель був практично готовий, знову настали важкі часи, «неначе люди подуріли»: з флігеля вкрали батареї опалення.
Саме в той час в Яготині з’явився несподіваний гість аж із Парижа — князь Михайло Рєпнін. Його вразило, що маєтки прадідів збережено. Але князь не бачився з Олександром Степановичем — той лежав з інсультом.
Уже з Парижа князь надіслав на згадку книжку віршів покійного брата Миколи. «Я пою о синей звезде, что в болоте зеленом цвела...» Дивно, в тих віршах відсвічує зелень яготинського парку, якого князь не бачив.
Непорожній помер шість років тому.
Але його Шевченків флігель стоїть. Торік, завдяки допомозі місцевої влади, його відкрили для відвідувачів, саме таким, яким він був, коли тут жив Поет... і ніби вийшов у парк погуляти.
