У ніч з 19 на 20 лютого (за старим стилем) 1054 року у Вишгороді у віці 76 років помер Великий князь Ярослав. Князь, прозваний у народі Мудрим не так за дивну для того часу вченість, як за свої діяння під час тривалого правління.
Саме Ярославові після розгрому печенігів у 1036 році під Києвом удалося зупинити набіги цих кочівників на Русь. Він звелів призначити митрополитом русича Іларіона, прагнучи зменшити залежність російської церкви від Візантії. При ньому засновано у Києві, на місці перемоги над печенігами, найкрасивіший собор святої Софії, побудовано монастирі святого Георгія і святої Ірини.
Столиця Русі також була оточена новими кам’яними стінами зі знаменитими Золотими воротами. Великий князь здобував у різних країнах безліч книг і велів переводити їх на слов’янську мову. Усі ці рукописи пізніше були покладені в основу бібліотеки Софійського собору для загального користування. Відомий Ярослав і як законодавець: йому приписують найдавніший російський пам’ятник права — «Суд Ярославль», або «Російська Правда». Чималу роль у діяльності Ярослава відіграли і турботи про внутрішній благоустрій Русі, при ньому заселялися степові простори, будувалися міста (Юр’єв — Дерпт, Ярославль), посилювалася охорона кордонів і торгових шляхів.
Прославився Ярослав Мудрий і як тесть Європи: норвезький принц Гаральд Сміливий взяв шлюб з його дочкою Єлизаветою, Ганну він видав за Генріха І Французького, Анастасію — за Андрія І Угорського. А були ще сини і сестри князя.
Перед смертю князь у наставлянні синам писав: «...майте любов між собою, тому що всі ви брати, від одного батька і від однієї матері. Якщо ж будете в ненависті жити, у звадах і сварках, то загинете самі і погубите землю батьків своїх...» Його недаремно прозвали Мудрим.
