У Петриківці на Дніпропетровщині святкували 80-річчя від дня народження заслуженого майстра народної творчості, художника і умільця знаменитого петриківського розпису Федора Савича Панка.
Петриківський розпис з дореволюційних часів зберегла Тетяна Якимівна Пата. Вона очолювала відкриту тут у 30-ті роки минулого сторіччя школу декоративного малювання. Далі місію ентузіаста розпису підхопив вихованець Тетяни Пати Федір Панко. Але йому знадобилися чоловіча рішучість, наполегливість і навіть мужність. Мало не п’ятнадцять років домагався Панко створення на базі петриківського розпису майстерні. А йому казали, щоб не ліз і не заважав зі своїм «націоналістичним хуторянством» і «вчорашнім пережитком». У 1958 році погодилися, що майстерня потрібна. Експериментальний цех, заснований майстром, наперекір недругам і заздрісникам випускав справжні шедеври, яких не цуралися найвибагливіші поціновувачі «екзотичного» мистецтва у Франції, Італії, Канаді та Америці. А було й таке, що брав у торбу розписані тарелі та скриньки і їхав з ними до Москви та Києва. Ходив по високих кабінетах, доводив, що не можна загубити народне мистецтво. І що він не шпигун, а американці залюбки купують розмальовані ним панно. Залишили Федора Савича у відносному спокої лише тоді, коли привіз додому довідку з Києва, що він «виконує постанову ЦК і Ради Міністрів з відродження народних промислів у Дніпропетровській області».
До речі, цех петриківського розпису збудували винятково за валюту, яку Панко заробив за свої ж картини. І за картину про материнську долю і любов «П’є журавка воду», яку можна вважати вершиною творчості не тільки Федора Панка, а й усього народного ураїнського живопису минулого століття.
Дніпропетровська область.
