Мінтрансу на замітку
До середини 90-х зникла з нашого життя остання надія одержати житло від підприємства. А із зарплатою на капіталістичний манер, яка давала б можливість його купити, поки що не виходить. Отож і викручуються люди хто як може: продають старе житло, міняють, знімають, беруть кредити під купівлю нового. У 1993-му на науково-виробничому підприємстві «Машпроект» житлову проблему частково розв’язали. Не для всіх, але все-таки.
Тодішній заступник директора підприємства Євген Новосьолов домігся від міськради виділення земельних ділянок під індивідуальні забудови. Байдуже, що розташовані вони не в найкращому районі міста, що майбутнє будівництво потребувало неабияких вкладень, що треба було проводити всі комунікації і розв’язувати безліч інших проблем. Головне, що декотрі квартирні «черговики» одержали можливість побудувати довгоочікуване житло.
Не здалося тоді великим лихом близьке сусідство із залізницею. Але треба зазначити, що район будівництва з трьох боків оточено залізничною колією. Отож майбутні мешканці опинилися в своєрідному замкненому трикутнику. Тут само виділили ділянки працівникам Херсонського відділення Одеської залізниці і мостозагону №73. Через кілька років новосели охрестили це місце «Бермудським трикутником».
Кут перший, або «Проїзд заборонено»
Побудоване міні-містечко із зовнішнім світом розділяє залізничний переїзд. В офіційних документах він значиться як «переїзд на 246 км перегону 230 км — Кульбакіно». На період будівництва будинків тимчасовий переїзд було відкрито. Забудовники могли безперешкодно доїжджати до своїх ділянок. Сьогодні роботу переїзду обмежено чітко встановленим періодом часу. Проїхати додому можна лише ... з 7.00 до 19.00. Добре, що хоч щодня.
Розповідає мешканець селища, пенсіонер, працівник заводу «Зоря-Машпроект» Микола Сербин:
— Проживаю на вулиці Машинобудівників уже десять років, і всі десять років залізничники то закривають переїзд, то відкривають. Постійно висувають якісь умови.
У нашому «трикутнику» багато пенсіонерів. Як бути, якщо комусь потрібна медична допомога після сьомої вечора? «Швидка» до нас не проїде. І такі випадки вже траплялися. Довелося на руках нести жінку до переїзду. До речі, не знаю з якої причини, але вона дотепер не одужала. Не може доїхати до нас ні міліція, ні пожежники, ні інші служби. Ось так і живемо. Відгородили нас шлагбаумом від світу і загнали в кут.
Незадоволена ситуацією і молодь. У підприємця Вадима є автомобіль, але проїхати через переїзд не в зазначений час він не може. — Іноді працюю до ночі, не завжди можу вкластися в «комендантську годину». Навіть у готель чи гуртожиток пускають до 23.00, а у власний будинок можу потрапити лише до сьомої!
Мешканці містечка зверталися в безліч інстанцій. Писали міському голові і генеральному директору заводу «Зоря-Машпроект», керівництву Одеської залізниці й в адміністрацію Президента. Представники громади ініціювали скликання комісії з питання можливого відкриття переїзду. Є і висновки комісії, але про них трохи пізніше.
Кут другий, міський
У селищі три вулиці — Машинобудівників, Тепла і Сичова. Тут постійно живуть 70 родин. У масштабах півмільйонного міста цифра незначна. По суті, один багатоповерховий будинок. Але кожен з мешканців усе-таки вважає себе членом міської громади, городянином. От лише нормальний зв’язок з «мегаполісом» поки що відсутній.
Ставлення міської влади до проблеми жителів «трикутника» двояке. З одного боку, міськвиконком не заперечує, що така проблема є. Міський голова Володимир Чайка навіть клопоче про інтереси мешканців перед начальником Одеської залізниці Іллею Левицьким. Пише йому: «Прошу Вас відкрити існуючий переїзд із цілодобовим графіком роботи і провести комплекс робіт із проектування і будівництва переїзду, що не охороняється». На прохання відгукуються і переїзд відкривають. Щоправда, ненадовго. Поступово практика відкриття переїзду після листів керівництва міськвиконкому стає звичною.
Але це не влаштовує вже залізничників. Вони вимагають побудувати новий переїзд і обладнати його засобами автоматики і освітленням. Ось тут міська влада висловлюється цілком однозначно: грошей на це немає і не буде. Один з керівників міськвиконкому заявив, що коли будинки для своїх працівників побудував «Машпроект» (нині це підприємство «Зоря -Машпроект»), то нехай він і вирішує всі проблемні питання.
Позиція зрозуміла. Про злиденні міські бюджети знають усі. Але землю під будівництво виділяла міська рада. Територія перебуває в комунальній власності. І жителі, начебто, не інопланетяни, а члени міської громади. Невже загубилися вони для міської влади, як кораблі в горезвісному Бермудському трикутнику?
Кут третій, залізничний або... тупиковий
Будинки разом з людьми «загубилися» не лише для міської влади. Не видно їх і залізничному семафорному оку. Залізничники кажуть: «Про які житлові будинки йдеться? На тій території розташовані тільки дачі».
Отут уже мимоволі засумнівалася у власному зорі. Тому що і десятки добротних будинків, і горезвісний переїзд я бачила. Не думаю, що явище це містичне. Перед кореспондентом будинки з’являються, а у думках залізничного чиновника вони зникають.
Утім, згодом все-таки згадали, що і селище є, і проблема теж є. Яке рішення цієї трикутної задачки пропонують залізничники? Перший варіант — найзручніший і маловитратний. Просто закрити переїзд. Наглухо. Щоб уже ніхто нікуди не проїхав ні до сьомої години, ні після.
Другий варіант — складніший і в технічному, і в матеріальному плані. Йдеться про будівництво нового неохоронного переїзду, обладнаного всіма необхідними засобами сигналізації і освітленням. На такому варіанті наполягає керівництво Одеської залізниці. Пояснюється ця потреба вимогами безпеки руху через колії. Такого самого висновку дійшла і комісія, про яку вже йшлося.
Згідно з рекомендаціями комісії «Машпроект» виготовив проектну документацію для будівництва нового переїзду. Керівництво мостозагону №73 погодилося цей переїзд побудувати, тобто за «свої кошти і самотужки виконати будівельну частину проекту». Як бачимо, два підприємства, працівники яких проживають у «трикутнику», взяли на себе визначені зобов’язання. До речі, досить витратні.
Але до сьогодні не вирішено питання — хто має фінансувати технічну сторону проекту. А саме — установку на майбутньому неохоронному переїзді засобів автоматики і освітлення. Логічно було б припустити, що ці роботи могла виконати залізниця. Але, як випливає з листа першого заступника начальника Одеської залізниці пана Вельченка, «у зв’язку з падінням обсягів пасажирських і вантажних перевезень залізниця не має коштів на виконання зазначених робіт». Відповідь цю було написано ще 2001 року. Відтоді залізничне відомство зміцнило свої позиції і є одним із найпотужніших у країні. Але і в 2004-му працівники Миколаївської дистанції шляху не мають наміру витрачатися на обладнання переїзду.
Є ще один аргумент. Кажуть, що до селища можна під’їхати іншою дорогою. Справді, така дорога є. Але в’їзд до селища і з того боку відділено таким самим залізничним переїздом...
Миколаїв.