Спершу я написав, яке це щастя, що у мене немає зайвих грошей. Адже не маю змоги проінвестувати будівництво для себе квартири у престижному будинку, які нині споруджує у Дніпропетровську АТЗТ «Науково-виробниче об’єднання «Созидатель». Хоч мати пристойне помешкання у справді сучасному житлово-архітектурному комплексі, як згаданий «Созидатель» називає свої новобудови, привабливо не лише для спроможних. А й для всіх, хто власного «гніздечка» потребує. Тому зрозуміла і не викликає сумнівів муніципальна програма зведення житла за кошти населення, котру ще з 1999 року якраз «Созидатель» і здійснює у нас разом з АКБ «Аркада».

Квартира — не розкіш

Та завітав я до елітного будинку, спорудженого щойно в самісінькому центрі по вул. Миронова, 30, і мої оптимістичні настрої справді трохи пригасли. Вже в коридорі біля квартири №30 якісь труби на стінах, що аж ніяк не поєднувалося з тим, що заведено називати вишуканим житлом. У самій квартирі — щоправда, ще недобудованій — теж приємного мало.

А в цій квартирі мала справити новосілля Лідія К. Не від жиру у жовтні 2000 року вона уклала інвестиційний контракт за № А 9 з НВО «Созидатель» та договір-доручення за тим самим номером із банком «Аркада». Адже з чоловіком та дорослим сином мешкають у тісній однокімнатній секції...

— Це дуже вагомий нюанс, — каже тепер Лідія Володимирівна, — чому я плекала надії якомога швидше отримати житло. За спорудження якого сповна та вчасно сплатила. Як того й вимагав контракт. Контракт визначав і дати введення та заселення будинку. То перша неприємність сталася через те, що термінів не було дотримано. А про затримку Лідію К., як вона зараз стверджує, ніхто не попередив. Форс-мажорні, себто непереборні перешкоди контрактом, звичайно, передбачено. Однак нічого надзвичайного, що могло б завадити будівельникам, у Дніпропетровську останніми роками Лідія Володимирівна ніби не спостерігала. Тому розсудила так, що її ошукали і підвели. Отож і зажадала, щоб «Созидатель» компенсував неустойку та моральні збитки.

Хоч як там, зрештою, було, а попередній так званий оглядовий ордер Лідія К. підписала лише у березні 2003 року. Але тут сталася ще одна заминка. Скориставшись із дозволу того-таки інвестиційного контракту, оглядовий ордер жінка підписала, але зі своїми зауваженнями до нього. Не важко здогадатися, що вони стосувалися, як на її погляд, недоробок у квартирі.

— Однак уже наступного дня мені передали остаточний акт здавання-прийомки квартири, — розповідає Лідія Володимирівна, — і пояснили, що обов’язково мушу його підписати.

Підписала й акт. Заходившися одразу приватно шукати порозуміння з керівництвом НВО. Котре, каже, спершу ніби-то йшло їй назустріч. Було призначено авторитетну комісію для обстеження квартири. Та спільної мови не знайшли. А потім із банку «Аркада» несподівано надійшла приголомшлива «новина». Шановна, мовляв, Лідіє Володимирівно, «цим листом повідомляємо, що рішенням АТЗТ «НВО «Созидатель» ви втратили право на закріплену за вами квартиру... Належні вам кошти «Созидатель» повернув на ваш рахунок... Для отримання запрошуємо завітати...».

Але ж жінці зовсім не це було потрібно. Їй потрібна була квартира. То змитикувавши, що зі свого боку вона аж ніяк не порушувала домовленостей, згадала, що всі суперечки сторін контракт обумовлював вирішувати винятково в рамках чинного законодавства. От і звернулася з позовом до суду.

То яка ж ситуація на сьогодні? Ще у жовтні минулого року Бабушкінський районний суд зобов’язав «Созидатель» виконати усі свої зобов’язання згідно з інвестиційним контрактом № А 9. Та віз і нині там...

Нам труднощі тільки давай?

— За 16 років, протягом яких займаємося житловим будівництвом, це перша рекламація, — сказав голова правління і генеральний директор АТЗТ «НВО «Созидатель» Олександр Турчин, — на нашу роботу. Тому ми готові спільно з’ясовувати її причину. Щоб надалі уникати подібних неприємностей. Адже спорудили уже майже два десятки будинків — понад 200 тисяч квадратних метрів, — і нічого подібного досі не було.

З’ясувати конфлікт Олександр Леонідович погодився навіть незважаючи на те, що рішення райсуду «Созидатель» оскаржив. І тут варто ніби почекати перегляду справи. Особливо стосовно відшкодування моральних та матеріальних збитків, яких НВО виставлено не мало, не багато, а на суму 685 тисяч гривень — у п’ять з половиною разів більше, ніж коштує сама квартира за договором.

«Созидатель» вважає, що його заперечення обгрунтовані. Таки не з власної вини затримав він введення в експлуатацію будинку. Форс-мажорні обставини, на його думку, виявляється, були. Більше двох років Дніпропетровськ перебував у надзвичайній ситуації, і прикро, що широкі кола тутешньої громадськості навіть не підозрювали про це. Про те, що ще з кінця 2001 року міжвідомча нарада, яка відбулася у Дніпропетровській міжрайонній природоохоронній прокуратурі, «у зв’язку з аварійним режимом роботи Центральної станції аерації призупинила видачу технічних умов на будівництво нових об’єктів на правому березі».

Треба висловитися чіткіше: наявні водно-санітарні очисні потужності побутових стоків правобережжя Дніпропетровська працювали з надмірним перевантаженням та не за зовсім справними схемами. І не встигали «освоювати» ті обсяги, які на них потрапляли. Як наслідок, в очищеній воді вміст забруднюючих речовин мало не втричі перевищував норми. А це означає, що до епідеміологічно-екологічного лиха залишався один крок. На аварійно-відновлювальні роботи потрібні були кошти, причому, чималі, і їх довго, дуже довго шукали. Так довго, що вже в середині минулого року НВО «Созидатель», яке з технічними умовами і навіть зведенням будинку встигло, міське державне комунальне виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства повідомило, що «у зв’язку з аварією на Центральній станції аерації у 2002—2003 роках введення в експлуатацію нових об’єктів правобережжя Дніпропетровська можливе лише за нормалізації роботи всіх каналізаційних споруд міста» та «після завершення ремонтно-відновлювальних робіт на ЦСА». Відтак «Созидатель» не міг елементарно оформити вчасно акт здавання того, що збудував учасно.

Сьогодні у Дніпропетровську нарікають, що саме останніми роками темпи житлового будівництва тут уповільнилися. Шкода, що й через ось цю техногенно-небезпечну, по суті, загрозу. Цікаво, чи знала про це Лідія К.? У банку «Аркада» є власноруч нею підписане прохання: окремою довідкою посвідчити факт стовідсоткового інвестування будівництва її квартири. А виникла в жінки у цьому потреба якраз «згідно з листом АКБ «Аркада», що надійшов на мою адресу, про перенесення терміну введення будинку в експлуатацію». Одначе зараз важливіше навіть інше. Те, що і «Созидатель» фактично постраждав. Як постраждала і його програма житлового будівництва за кошти населення. А значить, що й багато інших інвесторів-забудовників, котрі, як і Лідія Володимирівна, воліли якомога швидше переселитися у новенькі квартири. Винні, звичайно, у цьому були. Але, як на мене, тільки не «Созидатель».

А у вчорашню не веди

Адже що це таке — будівництво житла за кошти майбутніх новоселів, яке взяло на себе НВО «Созидатель»?

Не хочу казати, що панацея для розв’язання усіх квартирних проблем тих, хто потребує житла. Але що для багатьох сьогодні єдина і найреальніша можливість їх розв’язати — це точно. І однозначно початок тієї практики, якої уже у найближчому майбутньому нам не уникнути в масовому виконанні. Іншого варіанту просто не дано і не буде. А загалом це майже те саме, що колишнє кооперативне житлове будівництво, котре велося ще в Радянському Союзі. Тільки набагато досконаліше та складніше.

Річ лише в тім, що «Созидатель», маючи власний проектно-конструкторський та архітектурний центр, сам і проектує будинки, які потім зводить. А це значить, що враховує усі запити та побажання забудовників не тільки стосовно планування квартир, а й щодо суміжних приміщень, як наприклад, коридорів або холів спільного користування.

Зрозуміло, НВО пропонує своє цілком сучасне бачення облаштування багатоповерхових і багатоквартирних осель, одначе і «забаганки» замовників для нього закон.

А втілювати муніципальну програму «Житлові заощадження» «Созидатель» взявся не з чистого аркушу. Він тут був уже добре знаний на будівельному ринку і зокрема житла. Пам’ятаю, як років шість тому групу журналістів запросили на щойно зведені три корпуси житлового комплексу по вул. Свердлова, 26. Побачене вразило тоді моїх колег. Там знайшли реалізацію усі індивідуальні побажання забудовників. Були навіть кімнати для дітей, себто для їхнього дозвілля, коли батьки тимчасово відсутні, спортивно-оздоровчі приміщення з тренажерними залами та сауною у цокольному поверсі й автономна опалювальна міні-котельня та плавальний басейн на даху. Плюс інші побутові служби і гараж для автомашин.

А таких будинків будівельно-монтажний трест «Созидателя» спорудив потім кілька — на Виконкомівській і Південній, де постає цілий адміністративно-житловий квартал «Центральний». На площі Шевченка та вулиці Гоголя, де виросли красені-башти «Олександрійська» і «Аркадіївська». Отож ні зовні, ні внутрішньо новобудови не схожі між собою — кожна оригінальна і неповторна по-своєму. Як і кожна наступна — досконаліша та чимось краща і сучасніша. Це не дві, три чи більше крапель води, це два, три і більше справжніх діамантів будівельної творчості.

Завітавши якось згодом в інший будинок того мікрорайону, який «Созидатель» назвав «Центральним», я і мої колеги відверто захоплювалися благами, що стали доступними його мешканцям. Кожна квартира скомпонована і оздоблена за особистими смаками новоселів.

Сантехніка на грані фантастики — як із єврореклами. Хочеш аркові отвори-двері чи вмонтовані у стіни сейфи або й камін — будь-ласка! Чи вже й навіть не автономне, однак спільне, а суто індивідуальне опалення. Нині є такі побутові двоконтурні газові обігрівачі, котрі дають змогу власникам квартир на власний розсуд і за власними можливостями і економно, і один раз гідно забезпечувати свої потреби. А коли в будинку і солярій та фізкультурно-оздоровчий комплекс, а під будинком у два поверхи автогараж — чого ще треба?

Так от, цю свою практику «Созидатель» переніс і на програму житлового будівництва за заощадження населення. Отож не для обраних, а для всіх тих, кого ми вже, дякувати Богові, вважаємо за середній клас. Мабуть, запідозривши, що я в це мало вірю, заступник генерального директора НВО Олександр Таслицький запропонував мені на вибір самому оглянути уже зведені і ті, що будуються за муніципальною програмою, житлові комплекси на вулицях Робочій, Артеківській, Суворова чи Новорічній та на проспекті Героїв. Де всі комунальні послуги надаються через лічильники і системи блокування марних витрат, а те, що ми називаємо зручностями, є не лише в квартирах, а й у приміщеннях спільного користування. Де навколобудинкові території облаштовано так, що і для малечі, і для дорослих та пенсіонерів ледве не маленький рай і затишні оазиси. Тим паче, що місця для своїх новобудов «Созидатель» вибирає чи не найпривабливіші в місті. Слово честі, якби і моя дружина побачила все це на власні очі, заспівала б, що збудуй і нам таку «хату», а у вчорашню не веди.

І тут саме час сказати, що спроектувавши та збудувавши будинки, «Созидатель» не кидає і далі їхніх мешканців. Він створив власну житлово-експлуатаційну службу. Яка перебрала на себе утримання і обслуговування житлових комплексів. Це надскладне інженерно-комунікаційне господарство. Служба також надає необхідні комунальні та сервісні послуги, потреби в яких, як відомо, постають на кожному кроці і часом мало не на рівному місці. А тут як ото колись ми говорили про іноземні супермаркети. Досить запитати: «А оце можете мені зробити?», як почуєте у відповідь: «Звичайно!» А якщо є служба, котра всілякі поточні проблеми справді «замикає» на собі та самостійно залагоджує стосунки і з «зовнішніми» міськими комунальними підрозділами, навіщо тоді самому марнувати час, псувати, даруйте, здоров’я та нерви?

Я б сказав, що не в тому навіть річ, що житлово-комунальний сервіс та комфорт, які пропонує нині «Созидатель» своїм клієнтам-інвесторам, відповідає сучасним світовим чи європейським нормам. А річ у тім, що це той звичайний, нормальний та прийнятний рівень, який давно має бути доступний кожному з нас, хто добре працює і воліє елементарно достойно жити.

Житло і життя —слова одного кореня

Інша річ, що легше розповідати, ніж забезпечувати подібне житлове будівництво. Це майже той випадок, коли не мала дівка лиха, та Каленика привела. Інвестиційна угода обмежується, образно кажучи, спорудженням хай і за індивідуальними замовленнями, але «голих» стін. І тут несподівана «рекламація» Лідії К., вважають у «Созидателе», не випадкова. Люди ж бо, по суті, за власні гроші самі будують для себе житло, тому всі їхні вимоги-побажання треба розуміти і сприймати. В тому числі і стосовно якості облаштування квартир, як це і сталося в ситуації з Лідією Володимирівною. «Созидатель» вважає, що вона просто не вичерпала усіх можливостей «порозуміння», які надає НВО.

Адже в його складі такі підрозділи, як «Майстер», що виконує якраз поквартирні опоряджувальні роботи, центр архітектурного дизайну, дільниця металевих, дерев’яних та інших конструкцій, а також служба забезпечення сучасними європейськими оздоблювальними матеріалами і виробами. Досить погодити з ними всі свої побажання, і навряд чи матимеш клопіт. Я, принаймні, там і тут власників новозбудованих квартир відверто запитував, чи були у них сутички з Товариством, як іменується НВО в контракті? «Звичайно, були», — казали люди. Як без них? У кожного свій характер і свої забаганки. Але порозумітися вдавалося і вдається завжди. А це головне.

Не тим, мовляв, поняттям здавання квартири «під ключ», до якого ми звикли раніше, треба обмежуватися, от і все. Ми вже колись селилися «під ключ», а потім міняли ці ключі, і замки, і двері та здирали шпалери. Ліпше заздалегідь дійти жаданого «консенсусу». Дійти якого з «Созидателем», в один голос запевняють його клієнти, можна. Байдуже, що частіше він більше зостається ображеним, ніж замовники. Але ж замовники завжди мають рацію.

А ще, як я зрозумів заступника генерального директора Олександра Таслицького, самі поняття здавання в експлуатацію та заселення житлових комплексів у «Созидателе» не традиційні. Не схожі на ті, які домінували досі. У часі вони триваліші. Розтягуються і на рік, і на півтора. Бо поспішиш — не просто насмішиш. Навіщо, скажімо, малярам оздоблювати коридори та холи або сантехнікам остаточно монтувати внутрішні інженерно-комунікаційні мережі, доки власники індивідуальних помешкань облаштовують свої «гніздечка», завозять меблі та побутові прилади? Щоб усе подерти, пошкребти та побити, а потім «ліпити», даруйте, знову? Та ще й за їхні, замовників, кошти! Саме через це ще досі «неохайні» будинку по вул. Миронова, 30, де, наскільки я зрозумів, ще не втратила шансів поселитися і Лідія К. І по-людськи, і по-хазяйськи обирати саме таку «технологічну» послідовність, коли і споруда залишиться цілою, і новосели в ній задоволеними. Бо ж мета і вінець усіх старань «Созидателя» за програмою приватного інвестиційного житлового будівництва — підсумкова і остаточна радість та втіха власників квартир. То як на мене, муніципальна програма «Житлові заощадження» у виконанні АТЗТ «НВО «Созидатель» — нині це найкраще та справді найсучасніше, що пропонують у Дніпропетровську. Були б у мене гроші — не вагався б. Та дуже, повірте, радію, що все більше і більше моїх земляків мають змогу втілювати своє закономірне право жити в пристойних умовах і пристойних квартирах.

Дніпропетровськ.