Ситуацію у верхів’ї найбільшої притоки Дніпра Прип’яті екологи і гідрологи вважають дуже небезпечною.
У пам’яті багатьох волинян катастрофічна повінь 1999 року на Прип’яті. Ще й зараз вражають відзняті тоді з борту вертольота телекадри. Стоять у воді вічнозелені соснові ліси, острівцями виглядають села і не видно кінця-краю цьому розгулу стихії. У цьому регіоні України вона особливо небезпечна.
Ще 1892 року відомий інженер-гідролог, автор проектів меліорації Західного Полісся генерал-лейтенант І. Жилінський у доповідній записці імператору Олександру ІІІ писав, що повені на Прип’яті бувають катастрофічними, розливи сягають 20 верст (верста = 1,067 км. — М. Я.) і річка входить у береги подекуди аж в липні.
Досі цікавими й актуальними видаються пояснення Жилінського цього грізного явища: це неодночасне скресання Прип’яті та її правих (південних) притоків і, як наслідок, утворення льодових заторів; повільна течія; будівництво на річці мельничних загат і заколів для рибальства; замулення русла.
Від часу написання цієї доповідної минуло понад 110 років. Однак ситуація на Прип’яті на краще не змінилася. Скоріше, навпаки. Ще у повоєнний період річки Прип’ять і її притока Стохід у Любешівському районі були судноплавні. А сам райцентр вважався портовим містом. До Любешова ходили катери і баржі з Пінська. Згодом у цей край проклали хороші шляхи і потреба в річковому флоті відпала. І річки втратили свого господаря, який дбав про русла, прочищав їх. Прип’ять і Стохід почали поволі заростати рослинністю, на обох з’явилися бракон’єрські «гідротехнічні споруди», так звані гатки. Сьогодні тут у багатьох місцях не те, що теплохід, звичайний моторний човен не пройде.
Показові в цьому плані дані, наведені мені в обласному управлінні водного господарства: якщо в 1953 році на водному посту Любязь, що на річці Прип’ять, за рівня води 300 сантиметрів над нулем графіка її витрати становили 55,7 м3/сек., то в 1998 році за цього ж рівня — лише 12,6 м3/сек. Тобто спостерігається картина, яку ми можемо промоделювати у своїй квартирі, перекривши отвір у зливній раковині в декілька разів, не зменшуючи при цьому струмені води в крані. Схожа ситуація, але в масштабах величезного регіону, спостерігається уже впродовж багатьох років.
Зростає середня затопленість заплави. А повінь, яка розпочалася в серпні 1997 року, тривала безперервно майже два роки. Територія інтенсивно заболочується.
— Основна причина цього, — каже начальник облводгоспу Юрій Бахмачук, — недостатня пропускна спроможність самого русла. Річки, як і все в природі, старіють. Старіє і наша Прип’ять. І ми їй дуже «допомагаємо» в цьому. Маю на увазі і забір води у збудований ще 1848 року Дніпро-Бузький канал, і загати наших рибаків. Завдяки «старанням» останніх сповільнюється і так майже непомітна течія, підвішені у воді домішки випадають в осад, русло заростає, замулюється.
Стосовно каналу, то щороку для його підживлення з Прип’яті відбирається понад 100 мільйонів кубометрів води. Завдяки їй забезпечується шлюзування кораблів через великий європейський вододіл дванадцятьма шлюзами з ріки Піни в Муховець. Так ось попри нашу заборону білоруси здійснюють водозабір навіть у межень (період низького рівня води в річці. — М. Я.). Це роблять навіть тоді, коли водоносність Прип’яті менша за 1м3/сек.
У засушливі роки буває, що нижче розташованого в селі Почапи Вижівського водозабору ріка пересихає. Русло там так замулене, що його практично вже нема. А за сто кілометрів від витоку Прип’ять місцями можна переступити, не замочивши ніг. Тож ідеться фактично вже не про оздоровлення, а про відновлення річки на ділянці від села Почапи до кордону з Рівненською областю. Така проблема стоїть і перед рівненчанами.
Підраховано, що лише повінь 1999 року завдала Волинській області збитків на 19 мільйонів гривень. А якої шкоди завдала вона екології краю і не лише його? Так, тільки в Ратнівському районі тоді було підтоплено 1350 садиб, 3288 шахтних колодязів, два кладовища.
Тож проблема оздоровлення Прип’яті має загальнодержавне значення. На жаль, вирішується вона вкрай повільно. Яка ж ситуація на Прип’яті нині?
Волинський облводгосп власними силами розчищає русла. Ця робота схожа на хірургічну операцію, бо проводять її здебільшого на заповідних територіях. Але за нинішнього рівня фінансування (цього року виділено лише два мільйони гривень, торік — жодної копійки), вона розтягнеться на десятиліття. А чи дозволить природа нам так довго чекати?
Фахівці вважають, що екологічна і гідрологічна ситуація, яка склалася в басейні річки Прип’ять на території Волинської області, близька до катастрофічної. Між іншим, за своєю водністю повінь 1999 року була такою, яка трапляється тут раз на три роки. Є за водністю і значно більші, що бувають тут раз на десятиріччя. Важко уявити, які наслідки матиме вона, коли вже весною 1999-го на водомірних постах Річиця і Любязь було перекрито максимуми рівнів за весь період спостережень. Згадайте наведений вище приклад з перекритим водозливом раковини при відкритому повністю водопровідному крані. Тільки заливатиметься вже не чиясь квартира, а тисячі квадратних кілометрів лісів, сільгоспугідь, сотні населених пунктів.
Тож хто відкриє дорогу водам Прип’яті у Чорне море, куди вона текла із прадавніх часів? Невже нам байдуже, що гине одна з найбільших річок України, разом отруюючи і нашу гордість — Дніпро?! Необхідно прийняти державну програму порятунку Прип’яті. Робити це потрібно вже сьогодні, бо завтра може бути пізно.
Волинська область.