З Валерієм Сергійовичем Мельником ми познайомилися на великому обласному святі. Сивочолий підполковник сам розшукав мене і сказав, що хоче поділитися своїми думками про «Голос України», який передплачує вже десять років. «Я і моя дружина, — сказав мій співрозмовник, — вірні шанувальники парламентської газети. Читаємо її «від титли до титли», ще й з сусідами ділимося. Найперше ми знайомимося з матеріалами про Черкащину. Спасибі за них, ви пишете правдиво і щиро. Подобаються нам також статті Людмили Коханець і Анатолія Беня. Видно, що вони переконані, послідовні журналісти. Давали б їм більше газетної площі...»
Розповів Валерій Сергійович і про своє життя-буття. Після виходу на пенсію він разом з дружиною Вірою Іванівною переїхав мешкати із Черкас у село Домантове Звенигородського району. Почали обробляти тридцять соток городу, завели господарство. «Утримуємо аж тридцять індиків, — похвалився. — Багато хто скаржиться на примхливість цієї птиці, а ми навчилися її вирощувати за своєю технологією».
Однак не лише господарськими клопотами живуть Мельники на селі. Віру Іванівну, досвідченого педагога, запросили до школи викладати право. Вона ще в сільському хорі співає. І разом із чоловіком робить фізичні «тібетські» вправи, котрі допомагають подружжю завжди бути у добрій формі. Валерія Сергійовича як колишнього військового, а згодом викладача історії пожежно-технічного училища також часто запрошують до школи побесідувати з учнями. І він не відмовляється.
Розповідає про армію, про своїх вихованців з училища, майбутніх вогнеборців. Серед них був і Володимир Правик, «невисокого зросту, худорлявий, але рвучкий, вольовий, схожий на Лермонтова». Володя загинув разом з товаришами-пожежними, гасячи на Чорнобильській АЕС смертоносний вогонь.
— Я хотів би написати для «Голосу України» спогади про Героя Радянського Союзу Правика, — поділився підполковник. — Адже знав я його три роки і полюбив, як сина. Ми не повинні забувати про тих хлопців, котрі, не роздумуючи, ціною свого життя врятували Україну від ще страшнішої катастрофи...
Так ми й домовилися з Валерієм Сергійовичем: він напише для нашої газети матеріал, а я, коли буду в Золотоніському районі, заїду до них з Вірою Іванівною у гості. Ми ж не чужі. Нас об’єднує «Голос України».
Черкаська область.
