Кінбурнська коса — перлина Північного Причорномор’я. Вона затаїлася за Дніпро-Бузьким лиманом на межі Херсонської та Миколаївської областей. Територія ця адміністративно належить до Очаківського району Миколаївської області, однак відділяється від «великої землі» лиманом. Потрапити на півострів можна катером, який влітку ходить двічі на день, а взимку — двічі на тиждень. Причал — напівзатоплену споруду — місцеві жителі влучно охрестили «Титаником».

Є й інший шлях: джипом чи УАЗиком треба трястися більш як чотири години. Їхати з Миколаєва через Херсонщину, щоб знову опинитися на Миколаївщині. Асфальтова дорога закінчується одразу за селом Геройське, далі — піски. Та сумніви про унікальність краю розвіюються, тільки-но ступиш на землю. Відкрите море, лагідне сонце, аромат запашних трав...

Стародавня Гілея в сучасному пейзажі

«Якщо перейти Борисфен, — писав Геродот, — перша від моря країна — Гілея, якщо йти нагору від неї — там живуть скіфи-хлібороби, яких елліни, що живуть біля річки Гіпаніс, звуть борисфенітами, а самих себе — ольвіополітами...»

З часів Геродота море весь час наступало, його рівень піднявся в деяких місцях до семи метрів. Розмивалися острови. Морська вода засолонила та підмила ґрунти. І все-таки якимось дивом, цей куточок реліктової природи зберігся.

Серед випаленого степу раптом змикаються над головами вільхові крони. Старі корчуваті верби схиляються над озером. Суцільна стіна з гнучкої лози, жостеру, тернику й ожини — непролазні хащі. Протоптана стежинка приводить до патріарха лісу — могутнього майже тисячолітнього дуба. Це Волижин ліс, зримий доказ того, що легенди про Гілею мали життєву основу. Розташований він у Чорноморському біосферному заповіднику, створеному в 1927 році, який об’єднав залишки пралісів на Кінбурнському півострові, ділянки цілинного степу і багато піщаних островів.

Ближче до моря та Ягорлицької затоки розкинулись численні солоні озера. Ті з них, які мають зв’язок з морем або затокою, — улюблене місце нересту кефалі. В лагунах можна зустріти хижих актиній, раків-самітників і різноманітних молюсків. Внутрішні водойми Кінбурнської коси та прибережні мілководдя — справжнє пташине царство, тут понад 240 видів птахів. Влітку з’являються в заповіднику «емігранти» — пелікани.

Сиві хвилі ковили дніпровської — окраса піщаних степів Кінбурна. А навесні розквітають «червонокнижні» орхідеї. На околиці Покровки (одне з сіл на косі) є унікальне поле, де ростуть одразу п’ять видів цих квітів-реліктів. На п’яти гектарах тут їх росте близько півтора мільйона.

У 1992 році рішенням Миколаївської обласної ради на території півострова створено регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса». Його очолює Зиновій Йосипович Петрович, який на цій землі вже понад 30 років. Заповітна мрія — побачити косу такою, як побачив її вперше. По закінченні вузу Зиновій Йосипович проходив практику в Дунайському заповіднику. Дво-тритижневі експедиції — це життя в замаскованому човні посеред річки. Після такого «занурення» у природу, здавалося, навіть деякий час розумів пташину мову.

Родом із Львівщини, Зиновій Петрович усім серцем закохався у краєвиди Причорномор’я. Він справжній фанат природоохоронної справи. Орнітолог за фахом схвильований: за останні три роки птахів, які гніздяться на косі, зменшилося вдвічі. Море наступає на традиційні місця гніздівлі крилатих. Спеціалісти парку разом з науковцями знайшли оригінальне розв’язання проблеми. Побудували штучні острови на воді. Це також допомагає оберігати птаство від хижаків. Здається, пернатим сподобалося.

На краю землі

Нині на території регіонального ландшафтного парку є три села — Покровка, Покровське та Василівка. Тут 850 мешканців. Люди господарюють на хуторах, рибалять, полюють, збирають гриби, тримають худобу.

Немає доріг, клубу, складності з телефонним зв’язком, медичним обслуговуванням. Пошту та все необхідне завозять з Очакова водою. Виїзд до міста — задоволення не з дешевих: влітку квиток на катер в один кінець коштує 7,6, взимку — 13 гривень. Пільг для ветеранів та інвалідів не встановлено, а середній вік селян — 52 роки. В Покровській загальноосвітній школі навчається 25 дітей, в цьому році буде один випускник. За словами директора школи Олександра Кучеренка, відсутність потенційних першокласників позбавляє школу перспектив.

Водночас є потреба в робочій силі, наприклад, для праці в лісгоспі. Нині там працюють 80 осіб, а робочих місць 200.

Колгоспний лад тут не прижився — умов немає та й ментальність не та. Був рибколгосп з чудовою назвою «Свідомість». Але зберегти його не вдалося. Землі цього господарства і досі не розпайовано, а селян і не посвячують у приватизаційно-орендну партизанщину...

Обіцяють сафарі: кабанами по орхідеях

У вересні цього року сесія Покровської сільської ради прийняла несподіване для громади рішення. Депутати дали дозвіл на надання в користування новоствореному ТОВ «Кінбурнська коса» мисливських угідь площею понад 11 тисяч гектарів на 49 років для ведення мисливського господарства. До цих гектарів увійшли всі землі півострова, зокрема і регіональний парк, за винятком території трьох населених пунктів. А орендна плата становитиме аж... гривню за гектар на рік. Найближчим часом земля півострова може стати таким собі кінбурнським «клондайком» для орендаторів. І пеклом для всього живого.

Майбутні користувачі мають намір організувати на Кінбурні відпочинок на зразок сафарі. Звісно, такі «забави» для обраних та заможних. Керівництво мисливського товариства зацікавлене в інтенсивному полюванні. Для задоволення мисливських потреб планується розводити кабанів та оленів.

На думку директора регіонального ландшафтного парку Зиновія Петровича, такий підхід може завдати непоправної шкоди півострову. Кабани, приміром, тут небезпечніші за вовка. Вони знищують рідкісні рослини. Корені диких орхідей — улюблені ласощі цих тварин, дістанеться й реліктовим дубам. Олені для півострова теж «чужа» тварина. Передчасно для Кінбурна розпочинається й сезон полювання на птахів. На початку серпня пташенята лише тиждень, як вилупилися, і без дорослих птахів вони помирають від голоду...

Коса на камінь

Громада рішенням сільської ради шокована. Приймали його «тишком-нишком». Ані депутати, ані сільський голова виборцям — ні слова.

— Пам’ятаю і білих, і червоних. Працювали на господарів за ложку галушок, — пригадує 89-річний мешканець Василівки Ілля Лисенко. — Не гадав, що під кінець життя все повернеться до того, з чого починалось. Запанують на нашій землі чужаки.

Люди впевнені: з приходом нових землекористувачів доведеться і місцевим жителям платити за полювання, збирання грибів і покоси. Кажуть, випас корови на чужій землі коштуватиме три гривні на місяць. А у Василівці, приміром, кожен утримує по дві—три корови.

Постає й багато інших запитань. Наприклад, чому землі, передано в користування саме ТОВ «Кінбурнська коса»? Може тому, що за ним стоять солідні столичні бізнесмени та політики? На думку місцевого фермера, керівника рибколгоспу Миколи Крумаленка, знайшлися б і місцеві підприємці, котрі й платили б більше, ніж одну гривню за гектар...

Окрім емоцій та доказів, є й правові проблеми. Так, до угідь, які передають в оренду, входять 800 гектарів нерозпайованих земель рибколгоспу. Процес розпаювання в цьому господарстві надто затягнувся, втім, 120 пайовиків, котрі мають стати власниками, можуть зустріти на своїх землях вже інших господарів. Виходить, сільрада своїм рішенням формально передала фактично чужі землі. А може, тому й передала, щоб поквапити власників здати паї людям із сафарі.

Згідно з Законом України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки» регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» через три роки має отримати статус Національного парку. Як тоді уживатимуться на одній території Національний парк та мисливське господарство — товариство з обмеженою відповідальністю? Знову-таки, здатися на милість сафарі?

Кінбурнці вжилися у природу цього краю. І знають, якої шкоди може завдати йому людина знічев’я, бо це вже було. Природа вчить людей, та вони, на жаль, погані учні.

Багато лісу не буває

Страшна пожежа влітку 2001 року виникла не через горезвісний недопалок або палаюче багаття. Схоже, згубили ліс ті, хто мав його охороняти.

Наприкінці позаминулого століття на півострові вирубали майже всі дуби: вони знадобилися для побудови серед лиману острова Майський. А в 60-і минулого століття радянське керівництво вирішило відновити славну Гілею. Розпочалось тотальне насадження сосни. Саджали її без дотримання норм і, щоб краще приживалася, поливали гербіцидами. Ліс, по суті, виріс на хімії.

Зі слів Зиновія Петровича, дерева мали б рости на відстані вісім метрів одне від одного, а їх посадили дуже густо й на поганих ґрунтах. Тому й виросли слабкими — їм бракувало світла та води. «Полізли» болячки та шкідники. Той ліс, що згорів, був приречений. Нині третина з майже сотні гектарів лісу засихає. А решта — горить. Природа сама очищається від нав’язливої турботи з боку людини. Дивно, але горять та висихають саме штучні ліси.

За словами директора Південної філії інституту екології Олега Деркача, сьогодні ми маємо на Кінбурні «лісний Чорнобиль». Гербіцидами забруднено майже всю територію коси. Забагато дерев призводить до великого випарювання вологи. Наслідок — зниження рівня ґрунтових вод, пересихання озер.

На сесії обласної ради розглядатимуть рішення Покровської сільської ради про передавання мисливських угідь. Кінбурнці сподіваються, що у депутатів вистачить глузду не допустити зрадницького передавання земель.

Миколаївська область.