Ясного вересневого дня у «столиці» знаменитого Холодного Яру, селі Мельниках, що на Чигиринщині, урочисто відкрито пам’ятний знак оборонцям Української Народної Республіки (1918—1923 рр.). Козакам-гайдамакам двадцятого століття, як називають їх у народі.
Горить калина гайдамакам,
В Яру Холоднім — тиша вщерть.
Та чути поклик Чучупаків:
«Вкраїні волю або смерть!»
Уперше більш як за вісім десятків років після героїчної загибелі 25-річного головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака у небо над його рідним селом піднявся прапор повстанців. На чорному, мов земля, тлі білими літерами вигаптувано бойовий клич холодноярських «страшних і святих»: «Воля України або смерть!».
Ушанувати пам’ять дідів-прадідів своїх, які поклали голови за самостійну Україну, зібралося все село, його старожили. Прийшли люди з навколишніх сіл і хуторів. Приїхали гості з Києва, Рівного, Кіровограда, Черкас, Канева, з сусідніх райцентрів. Було багато школярів. Примандрував знаменитий козацький «Спас» із Запоріжжя, щоб показати холодноярцям свій вишкіл. Однак на зустріч з жителями Мельників та гостями на відкриття пам’ятного знаку лицарям України не прибув жоден із керівників обласного чи районного масштабу. Бодай представник якогось управління чи відділу райдержадміністрації. Місцеві посадовці, очевидно, добре налякалися, щоб столичні «господарі» не запідозрили їх у лояльності до опозиції. Адже місцеві жителі Холодноярщини чекали на приїзд у Мельники лідера «Нашої України» Віктора Ющенка.
Утім, може, так і краще, що піднесене, щире, хвилююче народне свято обійшлося без фальші владців. Без них споруджували меморіал. Без них вклонилися борцям за волю рідної землі. Влада завжди боялася народного гурту. Земляки безстрашних козаків і козачок сердечно дякували Володимирові Сапі, директору черкаського підприємства «Мехбуд», справжньому патріотові своєї держави, славному нащадку козаків-запорожців. Володимир Якович не лише вклав кошти свого МП у спорудження пам’ятного знака, а й надихнув на добру справу весь свій колектив будівельників. За кілька місяців мехбудівці впорядкували центр села, відремонтували клуб, допомогли школі. Автори меморіалу, черкаські художники батько та син Валентин і Максим Сірі, знайшли для втілення свого задуму велетенський камінь-піщаник. Він «ріс» із землі в одному з місцевих ярів. Коли 16-тонного богатиря привезли і поставили на пагорбі у центрі села — він гарно вписався у рельєф. Своєю величчю камінь нагадував тисячолітнього дуба, який шумить кронами поблизу Мельників у Будянському лісі. Тому митці кількома штрихами підкреслили подібність двох могутніх пам’ятників природи, з надр яких вийшли незламні отамани, козаки-гайдамаки. На свято до холодноярського села завітав Віктор Ющенко. Його радо вітали селяни і попросили відкрити пам’ятний знак разом з Володимиром Сапою. Канівський хор «Кобзарева криниця» заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий». Архієпископ Кіровоградський і Голованівський Серафим (Київський патріархат) освятив камінь-дуб з написом «Героям Холодного Яру». До підніжжя його лягли букети чорнобривців і кетяги калини. У виконанні київського патріарха-кобзаря Василя Лісовола полинула над селом козацька дума. Від імені мельничан відомий письменник-дослідник Української революції двадцятих років минулого століття Роман Коваль подарував Віктору Ющенку свою книгу «Повернення отаманів Гайдамацького краю».
Усі учасники урочистостей заспівали Державний гімн України. А згодом вчителі і діти Мельників дали чудовий концерт. Гостя з Рівного Валентина Дем’янівна Чучупак-Мартинюк, донька єдиного з п’яти братів-мельничан, котрий у двадцятих залишився живий, тихо мовила:
«Вірю, душі моїх загиблих дядьків витають у цю мить над Холодним Яром, над селом... Вони разом з нами...»
