Валерій вирушив у дорогу вже вдруге. Де вона та далека Якутія? Тисячі кілометрів відділяють її від рідної України... Але що робити?.. Хочеться в достатку утримувати родину, тим паче, що донька — студентка, а навчання, як відомо, коштує недешево.
Перед від’їздом попрощався з друзями та рідними, придбав необхідні речі: валянки, рукавиці... Не забув покласти збірку улюблених віршів Анни Ахматової...
Їхати треба було через Москву. Звідти — літаком до Полярного. А там у містечку Удачному — геологорозвідувальна експедиція, що спеціалізується на видобуванні алмазів.
Під час укладення контракту обіцяли за виконання робіт платити по п’ятсот доларів на місяць, а також компенсувати витрати на літак.
Торік Валерій тут уже працював три місяці, непогано заробив. Грошей вистачило, щоб розрахуватися з боргами за квартиру, навчання, підкупити речей для домашнього господарства. Цього разу умови контракту трохи змінили. Приміром, зарплата тепер залежала від здобутої кількості керка (земельної породи, із якої видобувають алмази). Це, звичайно, не лишилося непоміченим. Але ж не повертатися назад...
Розселили в гуртожитку — сучасно обладнаному дерев’яному бараці. За проживання гроші відраховували із зарплати. Працювали по 12 годин: з 8.00 до 20.00 — в першу зміну, і з 20.00 до 8.00 — у другу.
Життя Валерія ніколи не балувало, тож роботи він не боявся. Змалку допомагав батькові по господарству. Навчаючись у школі, відвідував секцію з класичної боротьби. Навіть мав розряд — майстра спорту. Продовжив освіту в педінституті на факультеті фізичного виховання. Потім працював тренером, навчав хлопчаків бути сильними й мужніми, не боятися труднощів і завжди перемагати.
Але любов до віршів була сильніша. Валерій не тільки знався з багатьма сучасними поетами й прозаїками, а й друкувався сам: власних збірок не видавав, проте місцеві поетичні альманахи й збірки не оминали його увагою.
А коли настав час «революційних змін», прийняв стратегічне рішення — заробляти. З тренерською діяльністю покінчено. А вірші... Поки було натхнення, писав... Уже більше п’яти років душа Валерія відмовлялася творити.
От і тепер. Навколо модринова тайга — дерева, вершечків не видно, сніги. В районі Оймякона — полюс холоду Північної півкулі. Іноді мороз сягає 70 градусів за Цельсієм. Старожили розповідають, що неподалік у лісах мешкають вовки. Нещодавно місцеві жителі вполювали одного — важив він близько 120 кілограмів...
Тут, біля Удачного, трішки тепліше. А ще у Валерія аж дух перехопило, коли вперше побачив північне сяйво!
Крім українців у геологорозвідувальній експедиції працювали білоруси й росіяни. Контракт, про який ішлося, було укладено так, що громадяни Росії за місяць отримували стільки, скільки всі інші за півтора. На запитання «чому?» скупо відповідали: «Якщо щось не задовольняє — не приїжджайте!».
Довелося звикати. Щодня на зміні. А після роботи — відпочити б... За всі три місяці роботи алмазів так і не побачив.
Так минув час.
Підрахувавши зароблене, віднявши за проживання, харчування, зрозумів: компенсувати витрати за дорогу літаком в обидва кінці ніхто не збирається. Валерій повертався додому.
Звісно, з ним розрахувалися. Але сума була наполовину менша, ніж та, на яку розраховував. А щоб заробляти тисячу гривень на місяць, так далеко їхати не треба.
