Восени минулого року в Брусилові, що на Житомирщині, раптом зник... центр соціальної реабілітації дітей. Разом з керівниками та вихованцями. Про їхню долю нічого не знали рік. Нарешті історія знайшла своє продовження.
На польсько-чеському кордоні затримано одного із засновників центру, директора київського благодійного фонду «Самарянин» Дмитра Савченка разом з трьома вихованцями. Завідувачку — дружину Савченка Ганну — інтерполівці виявили в таборі для біженців у Чехії. З нею було ще четверо дітей.
Дитячий центр соціальної реабілітації виник 5 листопада 1998 року немов сам по собі. Без погодження з обласною і районною держадміністраціями та службами у справах неповнолітніх.
Під час перевірки під керівництвом старшого помічника прокурора області Жанни Кукси у жовтні 1999 року з’ясувалося, що Савченко та його дружина проживали в Києві, у Брусилів приїжджали зрідка. За дітьми наглядали люди, які взагалі не мали педагогічної освіти. Навідувалася до закладу й теща Д. Савченка, котра начебто виконувала обов’язки соціолога. Особові справи дітей велися абияк, за навчання підопічних ніхто конкретно не відповідав.
Від перевірок і приписів Д. Савченко ховався відомим методом — за спиною впливових людей.
Та раптом події набули несподіваного повороту. Сталося це у вересні минулого року. Вчителі, які після свята першого дзвінка поверталися лісовою стежкою додому, стали свідками того, як роздягнуту вихованку центру її опікун прив’язав до дерева і шмагав кропивою. Цю сцену мовчки спостерігали інші підопічні. З’ясувалося, це й був один з методів «реабілітації»: тут за кожне порушення виставляли бали, а потім за їх кількістю дітей карали різками.
Після цього Д. Савченко зник, але не сам, а з «заручниками» — сімома дітьми.
