Андрушівка відома народною астрономічною обсерваторією — першою приватною в Україні. А ще — ковбасою. Про обсерваторію, урочисте відкриття якої відбулося до десятиріччя незалежності України, наша газета розповідала два роки тому. Час розповісти про людину, яка прославила це невелике місто ковбасою.
У червні 1996 року Євген Гринишин викупив недобудоване приміщення їдальні в Андрушівці. Обійшлося це йому, якщо «перекласти» з уже забутих купоно-карбованців, у сім тисяч доларів. Зрозуміти, що йому дісталося за цю суму (будівельники покинули цей об’єкт ще в часи СРСР), допоможе такий витяг з акта обстеження технічного стану будови, складеного за 15 місяців до продажу: «Цегла руйнується, викришується, місцями перетворюється на мокру масу. Необхідно терміново демонтувати плити перекриття, прогони та перемички, виключивши небезпеку їх обвалу. Усі внутрішні стіни мають бути розібрані».
Найбільші проблеми чекали на Євгена Ярославовича, коли став вибивати кредит: два десятки банківських установ Житомира й Києва відмовили у фінансуванні. Мало хто вірив, що можна позичити гроші (згадайте тодішні банківські відсотки!) не для операції «купи-продай», а для розвитку виробництва, і не прогоріти. Лише впевненість у собі і своїй справі допомогли все-таки взяти позику, добудувати цех і запустити його в жовтні 1998 року.
Через деякий час постала ще одна проблема: продукцію інших виробників стали видавати за андрушівську. Довелося терміново захищатися, розробивши спеціальний товарний знак, що наноситься на оболонку ковбасних виробів.
Коли наприкінці липня в Андрушівці проходив обласний семінар, його учасникам показали ковбасний цех Гринишина: дивіться, чого можна досягти, якщо труднощі долати, а не скаржитися на них. Повели гостей і на хлібозавод. Директором тут теж Гринишин, але Вадим Євгенович. Це син, закінчивши економічний університет, повернувся до батьків. Хлібозавод Гринишини викупили два роки тому. Це для Євгена Ярославовича було, коли хочете, справою честі. Адже в часи горбачовської перебудови був директором цього підприємства. Тоді заохочували розвиток підсобних промислів. Силами сім’ї виростили і реалізували за рік півтори тисячі бройлерів. Директор заробив і на машину, і на прочуханку в райкомі партії — за «нетрудові доходи». Дісталося, хоч як це дивно сьогодні чути, і за те, що середня зарплата на підприємстві сягнула 600—700 радянських карбованців. Директор став колишнім, а хлібозавод — збитковим і невдовзі взагалі зупинився.
Сімейство Гринишиних поповнило лави перших підприємців. Галопуюча інфляція та інші сюрпризи призводили до того, що тричі починав майже з нуля. Тягаючи по країні торби з крамом, мріяв про те, щоб знову зайнятися улюбленою справою — за освітою він харчовик. Сьогодні уже не тільки ковбаси, а й смачний хліб є гордістю Андрушівки: знову взявши кредит, Гринишини відродили підприємство.