Всеукраїнська акція «Герой-рятівник року», підсумки якої підбиватимуться восени в Києві, має на меті привернути увагу громадськості до такої майже забутої вже в наш прагматичний час цінності, як життя людини.
Кіровоградщину представлятимуть два претенденти. Обоє заслуговують дяки, бо свого часу, не вагаючись, кинулися рятувати життя людей, ризикуючи власним. Це мешканець села Подорожнє Світловодського району Павло Іщенко та командир пожежного відділення СДПЧ-43 селища Смоліне Маловисківського району Іван Горобець.
За мить до трагедії
Для Павла Іщенка цей недільний ранок розпочався, як завжди: спочатку порався по господарству, потім із сім’єю снідав. Здавалося, ніщо не могло порушити родинний затишок. А всього через кілька хвилин йому належало зіграти вирішальну роль у долі сусідських дітей — трирічного Данилка і дворічної Катрусі.
Почувши незрозуміле тріскотіння, чоловік вийшов на подвір’я і... закам’янів. Сусідський будинок палав, мов смолоскип. «А там діти!» — майнула думка. Павло побіг до будинку, але увійти вже було неможливо. Вибив вікно і потрапив до оселі. Та знайти дітей не вдавалося, бо частина покрівлі обвалилася й навколо палахкотіло справжнісіньке пекло.
Павло вискочив на подвір’я, ковтнув свіжого повітря і знову рушив у полум’я. Допомогло те, що Катруся була ще при пам’яті й ледь чутно стогнала. Іщенко, мов на маяк, ішов на слабкий голос дівчинки. У диму натрапив на тіло хлопчика, який уже знепритомнів, а далі — і на його сестру. Виніс обох на подвір’я...
Потім з’ясувалося, що діти не гралися сірниками. За іронією долі вони стали заручниками недбалості батьків та збігу обставин: мати завіялася невідомо куди, її не було вдома вже третю добу, а батько того ранку пішов до знайомого дивитися бокс по телевізору. У цей час сталося коротке замикання електромережі, і вогонь майже одразу охопив увесь дах. Дитячих сил не вистачило, щоб вибити замкнені батьком знадвору двері, тому вони сховалися від вогню в кімнаті, де їх і знайшов Павло Іщенко.
Пастки чекають на нові жертви
Неординарним випадок, що стався нещодавно із мешканцем селища Смоліне Маловисківського району Сергієм Котяком, як з’ясувалося, можна вважати лише умовно.
Того фатального вечора Сергій Котяк мав намір завітати в гості до знайомих. Увійшов до темного під’їзду п’ятиповерхівки, ступив крок і... провалився у прірву.
Хтозна, чим би завершилося його перебування в темному підземеллі (зважаючи на тяжкість отриманих травм, лікарі припускають найгірше), якби поряд не проходив Іван Горобець — командир відділення місцевої пожежної охорони.
Почувши стогін пораненого, пожежник увійшов до під’їзду. Побачив, що в шахті лежить людина, спустився вниз. Якимось дивом йому вдалося витягнути потерпілого нагору й вибратися самому. Пізніше він дивувався, бо глибина шахти — три з половиною метри.
Сергія Котяка вчасно доставили до лікарні, де фахівці поставили діагноз: перелом хребта.
Варто зазначити, що це не перший такий випадок у Смоліному. Протягом кількох останніх років у шахти під’їздів падали четверо людей. Один із них загинув.
Цікаво, що ніхто достеменно не знає, задля чого в під’їздах п’ятиповерхівок запроектовані ці шахти. Раніше вони були замкнені, але нині від дверей не лишилося й сліду. Руйнують вандали і загородки, які встановлюють мешканці будинків.
У Смоліному п’ять таких п’ятиповерхівок. У кожній — десять під’їздів. Тож майже три тисячі людей наражаються на небезпеку опинитися в бетонній пастці. Особливо діти. І тому незрозумілою видається позиція працівників комунальних служб селища, які й пальцем не ворухнули, щоб ліквідувати місце небезпеки, бо трагедія може повторитися будь-якої миті.
