— Це правда, що невдовзі ліки подорожчають? —зустрів мене занепокоєний сусіда, котрий ледве викроює на них кожну гривню зі своєї мізерної пенсії.
Відверто кажучи, Микола Іванович захопив мене зненацька.
— Як я зрозумів з радіопередачі, ціни на медикаменти за рішенням Верховної Ради піднімуть з першого січня наступного року, — доводив він, дістаючи пігулку валідолу. — Приблизно на 20—25 відсотків... Як жити, не збагну.
— Верховна Рада закони приймає, а не рішення.
— От-от, закон про ПДВ...
А справді, має рацію мій сусіда! Довгоочікуваний закон про ПДВ, що зменшує податковий тягар на підприємства з 20 до 17 відсотків, несподівано однією своєю статтею вдарив по населенню. Точніше, може вдарити. З 1 січня 2004 року.
Скасування податкових пільг усім і кожному, зокрема і фармакологічній промисловості, справді погрожує зростанням цін на ліки та вироби медпризначення. Не треба навіть напружуватися, щоб підрахувати, наскільки. Принаймні не менш як на 20 відсотків.
Коли в Росії торік запровадили десятивідсотковий ПДВ на ліки, вони подорожчали так, що сусіди відступилися. Чому тоді ми наступаємо на ті самі граблі? Навіть у багатій Франції, де людям живеться ситно і за нашими мірками безпроблемно, ПДВ на медикаменти — 5 відсотків.
Підвищення цін на ліки негативно позначиться на розвитку вітчизняної фармакологічної промисловості. Обсяги її виробництва значно знизяться, і імпорт остаточно пропишеться в наших аптеках.
До того ж запровадження ПДВ на ліки — це тягар не тільки для хворих, а й для бюджету. Адже обов’язково з’явиться потреба збільшення асигнувань на пільгові рецепти. Щоправда, має бути ухвалено перелік так званих життєво важливих медикаментів, які матимуть фіксовані ціни — без ПДВ. Поки що цей перелік до запорізьких аптек не надходив. Та й чи потраплять до нього ті ліки, без яких Миколі Івановичу та іже з ним не обійтися? І хто береться це вирішувати?
— Нічого, Миколо Івановичу, — підбадьорював я сусіда. — Дивись, депутати схаменуться... Принаймні Президент України дав їм таку можливість, наклавши на цей закон вето.
— Дай, Боже.
І Микола Іванович знову потягнувся по валідол.
Запоріжжя.
