Особистий флакончик інсуліну від жалісливого ескулапа

Моя дитина захворіла на діабет у вересні 99-го року після зробленого в нашій поліклініці комплексного щеплення (кашлюк — кір — дифтерія). Вакцинацію було зроблено всупереч нашій волі. Дитина в мене «кесарівська», хвороблива. Тому я прохала лікаря не робити щеплення, але сина без нього просто перестали пускати до школи. Після вакцинації хлопчикові стало зле. Він був млявий, почав багато пити, майже перестав ходити...

До столичної ендокринології — лівими шляхами

Я не раз приходила до дільничного лікаря, але перевірити дитину на цукор ніхто не хотів. Чистили кров, кололи карбоксилазу для серця... Нарешті зробили аналіз — цукор був підвищений (9 ммолів/л за норми 3,3—5,5 ммоля/л). При зневодненому організмі — очевидний діабет. Я попросила направлення до Інституту ендокринології в Києві. Але лікар категорично відмовив: мовляв, маємо власний центр, от і лікуйтеся тут. Але спеціалізованого центру як такого в області немає — діти лежать у відділенні урології. Загалом отримати направлення до інституту вдалося лише відносно «лівими» шляхами — через дільничного лікаря.

Коли ми дісталися до столиці, цукор сягав уже 23 ммолі/л, дитина була в тяжкому стані. Але в київському центрі синові допомогли: дібрали потрібний тип інсуліну, сина поставили на ноги протягом трьох тижнів.

Показала місцевим лікарям виписку, вони були вкрай здивовані, чому ми лікували сина в Києві. Оглянули дитину і констатували, що хлопчик «нормальний, компенсований»...

Не грошей шкода, а сина

Стан здоров’я сина на той час справді був непоганий —завдяки київським фахівцям, потрібним інсулінам і спеціальному харчуванню. Адже дієту також було ретельно достосовано до зросту й ваги дитини. Це коштувало багатьох зусиль. Не кожна сім’я подужає такі організаційні й фінансові затрати. Саме лише роздільне харчування коштує півтори тисячі гривень на місяць. Не грошей жаль, адже для своєї дитини нічого не пошкодуєш. Але має бути хоч якийсь ефект. А то виходить, що не тобі винні, а ти всім завинив... А тут, в інституті — інакші, цілком нормальні стосунки. Щороку санаторні путівки дають до Ворзеля. А в Одесі жодного разу не запропонували щось подібне...

Я знаю, в Україні діє державна програма забезпечення інсулінами хворих на діабет дітей. А лікар запевняє, що одеський облздороввідділ потрібний нам «Хумулін» не замовляє і не закуповує. У міських аптеках цього препарату немає. Є «Актрапід» або «Протафан». Але моя дитина живе на «Хумуліні». Тому й переказую сестрі до Києва гроші або сама їду щоразу по інсулін потрібної марки.

Я привозила головному одеському обласному ендокринологові навіть листи зі столичного інституту з проханням допомогти. Однак у відповідь почула: поставок «Хумуліну» немає, єдине, чим можу зарадити, — дати особисто флакончик...

«Особистий флакончик» наші проблеми не розв’яже. Річ у тім, що доза щодень різна. І типи навіть того самого інсуліну — також різні. Треба ретельно регулювати тип ліків і кількість, час його приймання. Тільки тоді дитина розвивається нормально, немає жодних наслідків інсулінової залежності. Ця методика вимагає, щоб ліки для дитини були на системних засадах, а не у вигляді послуги якогось одного жалісливого лікаря або чиновника. Треба просто, щоб виконували вимоги, вказані у програмі, підписаній Президентом країни. А не довільне бажання того чи іншого несумлінного ескулапа.

Цьому дам, а цьому не дам

У березні мені затримали зарплату, не змогла вчасно докупити ліки. Довелося колоти ті інсуліни, котрі видавали на місці. Дитина вісім днів пролежала у важкому стані, не вставала, схудла на три кілограми... «Користуйтеся «Протафаном» — адаптується...» На щастя, знайшла в Одесі родину, котра купує ті само інсуліни, котрі потрібні нам, — ублагала позичити препарат...

На всі звернення до поліклініки і головного ендокринолога області я отримала відповідь: «Таких інсулінів, які ви просите, ми не маємо». «Протафан» і «Актрапід» я брала лише двічі, причому на таких умовах: «Візьміть, продасте в аптеці і на отримані гроші придбаєте «Хумулін» чи то поміняєте». Та аптеки — не базарний ларьок, вони не мають права так торгувати. Та сама історія була зі шприц-ручками: нічого нам не видавали, все куплено за наші кревні.

При цьому щороку проводять державний тендер, і жодних проблем із закупівлею «Хумулінів» немає. Достатньо просто подати відповідне замовлення. Виділяють державні кошти і залежно від потреб закуповують препарати.

Цього року історія повторилася. Наш місцевий лікар, який веде Сашка, щомісяця дає замовлення на «Хумулін». Поїхала старша медсестра до обласної ендокринології, але отримала лише «Протафан» і «Актрапід», а «Хумуліну» не дали. Попри замовлення. І мені передали: «Хай приходять і особисто отримують».

Страшна допомога

Що означає «отримати особисто» — окрема оповідь. Того єдиного разу, у березні, коли я отримала три флакони «Хумуліну», — довелося чекати з 10 ранку до 16-ї години. За цей час вони ходили на базар, вирішували свої проблеми... Потім замість повної упаковки віддали три флакони, ще й з коментарем: «Радійте, більше, напевно, не буде, я цей інсулін вам даю за свої власні гроші...»

Якщо чесно, я тепер побоююсь отримувати ліки таким чином. Відносини з лікарями на місцях тепер стали такі ворожі, що я просто боюся: от візьму флакон, а це буде не інсулін або не той інсулін, і мій хлопчик може не дожити до наступного ранку... Я знаю, що є спеціальна державна програма, то чому не можу отримати потрібні для дитини ліки звичайним, нормальним шляхом, як це вказано в усіх інструкціях? Тільки тому, що хтось «просуває» у нас в області інсулін якоїсь певної фірми?..

Світлана ГАЛАЄВА, мати дев’ятирічного Сашка, хворого на діабет.

Одеса.

 P. S.Світлана вирішила подати заяву до прокуратури. Гадаємо, прокуратура допоможе розібратися, що саме коїлося в Одесі із забезпеченням дітей інсулінами.

Продовження теми читайте в наступному випуску рубрики «Платне здоров’я у сфері медичних послуг».