«Давайте знімемо «рожеві окуляри»...

— Міністр освіти заговорив про якісні зміни. А саме: треба рухатися уперед, ми повинні допомогти учневі реалізуватися. Руху не буде, поки авторитет вчителя не піднімемо. На моє глибоке переконання, від педагога важко дочекатися самовіддачі, якщо він не отримуватиме належної плати за свою працю.

Я 30 років вчителюю. Канули в Лету часи, коли кожен дорожив своїм місцем. Тепер у школі безліч вакансій, працюють практично тільки пенсіонери. А ще —студенти, які після закінчення інституту, відпрацювавши один-два роки, зазвичай, кидають школу. Чи можна в такому разі говорити про якісний рівень знань?

Підтримую пропозицію

С. Ніколаєнка ввести доплати за стаж. Але, вважаю, цього для підняття авторитету замало.

На сто відсотків правий головний редактор газети А. Горлов, коли говорить про необхідність розведеного навчання.

Разом з тим, А. Горлов наголосив на криміналізації школи. Чесно кажучи, це для мене відкриття. У нашому маленькому і затишному закладі такого нема. Гадаю, це завдяки нашому директорові — людині дипломатичній, інтелігентній.

Прикро, що в інших газетах не приділяють стільки уваги освіті, як у «Голосі України».

— Вважаю, доречним було запитання від редакції: у чому головна мета, ідея реформ в освіті? Чим вони зумовлені, на що направлені? Шкода, чіткої відповіді учасники «круглого столу» так і не дали. А міністр взагалі «відкрив Америку»: «освіта вже не може надавати дитині лише суму знань, головне — навчити дитину навчатися». Ще з 80-х років педагог Микола Гузик тільки те й робить, що вчить учитися.

Не відчуваю я реформ, не почула від гостей редакції жодної конструктивної думки, яку підтримала б. Єдине, що було цінно і пізнавально: міністр доступно роз’яснив переваги дванадцятирічки і дванадцятибальної системи.

Звучить закид — погано викладають. А я дотримуюсь думки, якщо швець погано чоботи справляє, заплати йому хоч мільйон, краще не пошиє. Хороші вчителі від Бога, і талант зі школи не піде. Як, наприклад, моя колишня учениця, котру зі школи не виженеш.

Мене дратує, коли невпинно говорять про підвищення зарплати працівникам окремих галузей. Виходить, якщо платитимуть більше, почнуть краще працювати? Не вірю.

— Тільки сліпий не бачить змін у царині освіти. Зокрема, у школі змінилося ставлення до психолога, якого зовсім недавно не відрізняли від психіатра. Тепер на кожних зборах батьки вимагають: «Запросіть психолога». На жаль, не кожна школа його має. А з публікації дізнаюся, що міністр тільки ще збирається скасовувати положення про те, що психолог може бути лише у школі, де не менше тисячі учнів.

У нашому закладі в середньому 800—1000 дітей. Усіх ліцеїстів протягом навчального року неможливо проконсультувати. Тим часом бажаючих на індивідуальну зустріч з психологом дуже багато. В ідеалі повинна бути психологічна служба, робота якої розділена за блоками, залежно від вікової категорії.

— Попри те, що учні палять, грають в карти і матюкаються, у школі бракує вчителів. У сусідній школі у випускних класах не викладалася хімія протягом року. Та ніхто і не думав шукати заміни.

Або таке. Вчитель під час уроку чаює з колегами. Інша наставниця, якщо її предмет припадав на останній урок, зазвичай, відпускала дітей, щоб самій раніше піти додому.

Підношення у школі стали нормою. Подарунки в день вчителя, дні народження, свята. І це не лише квіти. Одна колега безсовісно замовляла дітям сумку, праску «Тефаль» тощо.

А ось інший приклад. Після занять дівчата хотіли привітати однокласників з Днем Збройних Сил. Накрили для них стіл з домашньою випічкою, аж тут зайшла класний керівник. «Коли закінчиться цей бардак?» — таким запитанням вона долучилася до свята.

В. Кремень запевнив, що мінятимуть правила вступу до педвузів. Це давно треба було зробити. Міністр говорив про повагу до особистості учня. Зі школи не вийде самодостатній випускник, якщо вчитель не шануватиме передусім себе.