З подачі спецслужб «дружньої сусідньої держави» в зарубіжних виданнях з’явилася публікація. Повідомлялося, що в одному літаку міжнародного авіарейсу громадянин України заразив усіх пасажирів туберкульозом. Це була плітка, та, як кажуть, шила в мішку не сховаєш.
Епідемія туберкульозу в Україні набула широкого міжнародного резонансу. І не без підстав.

 Ще 1993 року фтизіатри і пульмонологи України надіслали звернення до влади, в якому попереджали про епідемію, що насувається. А вже 1995 року, згідно з критеріями ВООЗ, у країні в півтора разу було перевищено епідемічний поріг, тобто зареєстровано епідемію туберкульозу! Сьогодні ця хвороба — глобальна й національна проблема. І ми констатуємо погіршення епідемситуації на тлі руйнування протитуберкульозної служби країни.

Для довідки:

Згідно з критеріями ВООЗ, епідемією туберкульозу вважають стан захворюваності населення, за якого кількість хворих на туберкульоз перевищила 1% від чисельності усієї популяції.

З 80-х років ХХ століття до 2002 р., незважаючи на прогресування захворювання, «стараннями» Міністерства охорони здоров’я України було скорочено 52 тубдиспансери, 7124 ліжка в тубдиспансерах, 573 ставки лікарів-фтизіатрів (з решти 3161 більш як половина — пенсіонери), 39 тубсанаторіїв, 6229 ліжок у тубсанаторіях.

Епідемситуація щодо туберкульозу вийшла з-під контролю, а фтизіатрична служба сьогодні функціонально неспроможна виконувати покладені на неї завдання. Оскільки фінансується вона за залишковим принципом — 30—40% від мінімальних потреб. Медико-соціальні втрати внаслідок такого підходу становлять 2 млрд. грн. щороку.

У Криму, за даними (2002 р.) головного фтизіатра МОЗ АРК Олександра Колесникова, рівень захворюваності на туберкульоз досяг 100,0 на 100 тисяч населення. І попри це скорочено 260 ліжок у протитуберкульозних установах через брак фінансування.

У республіканському протитуберкульозному диспансері №1 (с. Піонерське), як і в стаціонарах тубдиспансерів інших регіонів України, усі коридори забиті хворими і в черзі стоять по 50—100 хворих на активні форми туберкульозу.

Про тяжке становище протитуберкульозних санаторіїв Криму свідчить стан деяких з них. Візьмімо, наприклад, санаторій «Красный маяк» (смт Семиїз). До 1995 р. він мав 8 корпусів, у яких влітку лікувалося 320 і більше хворих щомісяця. Крім того, був кліматопавільйон на морському березі на 50 ліжок для сну біля моря. Нині корпуси санаторію в жахливому стані, оскільки 15 років їх не ремонтували. Дахи протікають, фарба й штукатурка облізли. У санаторії немає санпропускника. Тому хворі 1—1,5 місяця не мають змоги помитися.

Проте в «Красном маяке» влітку відпочивають близько 150 осіб. До того ж половина з них — здорові люди з дітьми з щодобовою платою за ліжко і триразовим харчуванням. Адміністрація санаторію змушена йти на це через недофінансування. Одержані гроші від здорових відпочивальників використовують на харчування, медикаменти і господарські потреби.

P. S. Сьогодні в Україні констатують перевищення епідемічного порога в 2,14 разу. За експертними оцінками фахівців АМН України, за нинішніх темпів зростання захворюваності на туберкульоз прогнозується, що в найближчі 2—3 роки захворюваність на туберкульоз подвоїться.

Для зміни на краще епідемічної ситуації із захворюваності на туберкульоз, на мою думку, потрібно, щоб Кабінет Міністрів подав на затвердження РНБО Національну програму боротьби з цією хворобою.

Іван ШУЦЬКИЙ, професор, доктор медичних наук.