Життя — воно десь поруч

За легендою, селище Устинівку заснував вільний козак Устим. Разом із синами він збудував зимовище, а потім до нього приєдналися й інші запорожці.

Є й інша версія, та вона не дуже подобається місцевим жителям. Мало в ній героїзму й немає модного нині козацького духу. А офіційні джерела стверджують, що у 40-х роках XVІІІ століття посеред Дикого степу на березі річки Березівки оселилися переселенці з Полтавської губернії. Село було казенним і в середині століття налічувало 16 дворів, в яких проживало 52 мешканці. Положення населеного пункту значно змінилося, коли в 1820 році до нього було приквартировано 1-й Бузький уланський полк, а для його обслуговування переселили чимало мешканців Полтавської і Київської губерній, які отримали статус військових поселенців.

Устинівка й нині поділена на дев’ять сотень — за колишнім місцем розташування військових підрозділів. Тому, навіть знаючи точну адресу, навряд допитаєтесь у селян, де знаходиться потрібна вулиця, якщо не вкажете номер сотні.

Легенди, хоч би які правдиві вони були, все-таки передаються із уст в уста, із покоління в покоління. Ними устимівчани пишаються більше, ніж справжньою історією. Одну із таких легенд почула від своєї бабусі й записала учениця десятого класу місцевої загальноосвітньої школи Тетяна Шелевер. Історія пов’язана із криницею, яка донині стоїть поміж четвертою і п’ятою сотнями. За переказом, оточили в цьому місці татари козаків сотника Ужви. Кілька днів точилася нерівна битва. І все було б гаразд, та закінчилася в козаків вода. І тоді Ужва наказав рити колодязь. П’ять днів копали його козаки і таки дісталися води. Та сотникові попити її не довелося. Загинув від татарської стріли. Утім, в народі колодязь і тепер називають Ужвиним...

Будинки продають з... басинами

Вода — постійна проблема Устинівки. Селище практично повністю позбавлене цієї Божої благодаті, бо розташоване на товстій гранітній плиті.

До осель воду підвозять машинами і заливають у викопані резервуари, які в народі називають басинами.

— Тільки не переплутайте з басейнами, — сміючись, попередив голова райдержадміністрації Олександр Петруненко. — Бо інколи до анекдоту доходить. Приїжджають до району гості з іншої області й дивуються, як заможно ми живемо. «Читаємо, — кажуть, — оголошення, а у вас всі будинки, що продаються, — з басейнами...»

Проблему з водою в райцентрі намагалися вирішити неодноразово. Востаннє — під час позаминулої виборчої кампанії. За словами Олександра Петруненка, один із кандидатів у народні депутати навіть найняв бригаду із сусідньої області, яка пробурила шість свердловин. Тільки вибори закінчилися, а район ще й винний лишився. Та й документації на свердловини немає. Буріння коштує дорожче, ніж будівництво водогону. А без експертної оцінки експлуатувати свердловини не дозволено.

— Хоча, — вважає голова райдержадміністрації, — все це — нікчемна бюрократія. Все одно людям возять воду з тих свердловин і ніхто не скаржиться. А за якістю вода навіть краща за ту, що з Дніпра до Кіровограда гонять...

Для приватного сектору проблема з водою цілком вирішувана. Але, як і в кожному райцентрі, в Устинівці є двоповерхові багатоквартирні будинки...

— Квартири у нас непогані, — розповідає мешканка одного із них Оксана Пенькова. — В них передбачено й водопровід, і каналізацію. Однак через відсутність води приміщення використовуємо замість комірчин. До туалету ходимо на вулицю. А щоб помитися, відрами наповнюємо ванну, потім знову зливаємо воду у відра і виносимо надвір...

— Чи є в селищі лазня? — запитую.

— Колись було аж дві. Нині — жодної...

До слова, нагріти воду в Устинівці теж непросто. Природним газом, як і водою, тут поки що й не пахне. Хоча, зазначив Олександр Петруненко, за рівнем газифікації район займає одне із чільних місць в області. Але це район. Самого райцентру браві показники не стосуються.

— Так сталося, — каже голова райдержадміністрації, — що газифікували район ще за часів Радянського Союзу. Роботу вели одночасно з трьох областей: Дніпропетровської, Миколаївської і Кіровоградської. От і вийшло, що периферійні села з газом, а для Устинівки така розкіш — далека перспектива...

Устинівка небагата на визначні місця. Точніше, в селищі їх немає. Окрім традиційного пам’ятника Леніну, є ще погруддя двічі Героя Радянського Союзу Олексія Мазуренка. Під час війни він служив у морській штурмовій авіації і потопив чимало ворожих кораблів. Нині герой мешкає в Санкт-Петербурзі, але зв’язків із малою батьківщиною не пориває. Раніше, коли давало змогу здоров’я, щороку приїжджав 9 Травня. Тепер керівники району вітають його зі святом Перемоги лише по телефону...

На запитання, що можна сфотографувати, щоб проілюструвати матеріал, працівники районної газети відповісти не могли. Показали на кілька однотипних магазинчиків-кіосків, що немов гриби повиростали останнім часом в кожному населеному пункті, і з гордістю повідомили, що в них тепер завжди можна придбати морозиво й навіть... пиво!

Немає в селищі й музею. Хоча експонатів, переконаний завідувач оргвідділу райдержадміністрації Юрій Ільченко, можна було б назбирати чимало. У жителів сіл збереглися реліквії козацької доби, громадянської та Великої Вітчизняної воєн. У нього самого в сейфі лежать окам’янілі рештки зубів якогось невідомого звіра.

— Я їздив до Кіровограда, цікавився в істориків, археологів, — каже він, — та ніхто нічого пояснити не може. А раптом це залишки доісторичної істоти, мамонта, печерного ведмедя чи навіть динозавра?..

За даними останнього перепису, в Устинівці проживає 4100 мешканців. Із промисловості — лише сирзавод, який інколи працює. Є кілька приватних підприємств, дві агрофірми — «Нива» і «Колос». Також загальноосвітня школа і два дитсадки. Щоправда, незабаром залишиться один, бо сесія сільради вирішила другий закрити.

Цей факт дуже обурює голову райдержадміністрації. Мовляв, всюди прагнуть нові відкрити, а тут — маємо й зберегти не можемо.

Селищний голова Олександр Тимощук, утім, вважає рішення депутатів виваженим і правильним.

— Бюджет не може потягнути двох дитсадків. Тут і одного забагато, — каже він. — Мені дешевше пустити автобус, щоб він щодня розвозив дітей, аніж утримувати нікому не потрібний заклад...

У кожного своя правда... А в мешканців Устинівки своя — їм дешевше поїхати в місто по продукти, аніж удвічі дорожче купувати їх на місцевому базарі...

Основна частина населення господарює на присадибних ділянках, звідки й має достаток. Звісно, є й ледарі, які попропивали все з хати.

Телевізійні новини сприймаються, немов щось далеке, нереальне із якогось іншого, паралельного світу. А численні телесеріали дають більше тем для розмов, ніж реальна повсякденність.

Тихе, розмірене, позбавлене суєти і потрясінь провінційне життя, якому можна в чомусь і позаздрити...

Кіровоградська область.