Дмитро Антоненко, скільки себе пам’ятає, ріже правду-матку в очі, незважаючи ні на кого. Він, як писав поет, «с детства не любил овал, он с детства угол рисовал». І домалювався.
Звільнили Дмитра Євгеновича, старшого викладача кафедри перевезень і маркетингу Київської державної академії водного транспорту (КДАВТ), «за грубі порушення педагогічно-викладацької етики, недодержання трудової і технологічної дисципліни, невиконання розпоряджень керівництва, зрив службової наради і відмову писати пояснення про скоєні порушення».
Отакий букет недоліків у непокірного педагога. Букет цей міг бути набагато пишніший, якби академія мала грамотнішого і професіональнішого юрисконсульта. Інший назвав би дюжину пороків Антоненка (скажімо, неохайність, шкутильгання, косоокість, викладання українською мовою тощо) — і тоді вже точно жоден суд не поновив би викладача, якого вигнали з вузу, на посаді. Промах зробив юрист і Ко, отож суд сказав: поновити!
Довго, щоправда, Шевченківський суд столиці думав над цим «ребусом», але через дев’ять місяців «народив»-таки справедливе рішення.
То за що насправді розпрощалися у травні 2002-го з Антоненком, котрий не мав за період роботи в академії (з 1999 р.) жодного зауваження?
Як стверджує Дмитро Євгенович, звільнено його за принципову позицію та особливий, незалежний, погляд на проблему розвитку академії. За критику колег, особливо наближених до ректора Василя Михайлова. За обстоювання політичних поглядів і викладання технічних дисциплін не міжнародною російською, а державною мовою.
До речі, це підтверджують самі студенти і (дуже несміливо) колеги Антоненка. Вони у відповідних заявах до інстанцій підкреслювали: в академії дефіцит таких педагогів — відкритих, чесних професіоналів, які обстоюють інтереси країни і не гнуться перед сусідами та начальством.
Опальним Антоненко був і за часів Союзу. Тоді за різку критику його виключали з партії, звільняли з роботи.
Свого часу автор хотів зустрітися з ректором академії і поговорити про неугодного викладача. Будучи на місці, Василь Сергійович послався чи то на відпустку, чи то на зайнятість і рекомендував звернутися до проректора Олійник. Ольга Борисівна, у свою чергу, поскаржилася на брак часу. Було це задовго до рішення суду. До нього Антоненка вважали таким собі порушником дисципліни, котрий працює «геть погано», як писала одна з газет з подання ректора. До речі, тільки вона й вилила відро бруду на принципового досвідченого викладача. А багато видань виступили проти чиновницького самодурства та утисків. До речі, Антоненко — не єдина жертва в академії, де, судячи з усього, не люблять тих, хто сміє «власну думку мати...» Водночас у вузі є низка проблем, розв’язання яких потребує чимало фізичних та інтелектуальних зусиль ректорату.
