Так називають працівників спецслужб, і я свідомо запозичую цю назву, бо йдеться про людей, котрі щодня бачать кров, хоч там і не чути пострілів, навпаки, навколо дуже тихо. Йдеться про хірургічну клініку київського госпіталю Військово-медичного управління Служби безпеки України. Офіційно — Хірургічна клініка факультетської хірургії Київського державного медуніверситету імені Богомольця.
У тихому довжелезному коридорі на стіні у рамці — фото «Боїнга» з написом: «Міхайло П. Захараш. Керівник военно-медичного управління. З благодарністю за Ваше партнерство, велику роботу та підтримку Операції Благословення. Міжнародний літак-лікарня та люди, якім вона служить. 1966». (Правопис зберігаю — так зворушливіше.—Авт.).
У цьому коридорі мимоволі забуваєш, що на тебе звалилося якесь нещастя, інакше б ти сюди не прийшов.
Ідеш тим коридором, з осторогою розглядаєш таблички на дверях: відділення хірургічної реанімації, операційний блок. О, конференц-зал! Навіщо? А ось навіщо: начальник клініки головний хірург, полковник медслужби Михайло Семендяй проводить тут щоранку чіткі наради — план дій на день, аналіз минулої ночі. Адже хвороби не сплять, і лікарі теж. Часто сюди заходить і начальник військово-медичного управління генерал-майор Михайло Захараш. Це його ім’я ми бачили на знімкові «Боїнга» в коридорі. Він знаний у світі хіргург, і не лише завдяки тому літаючому госпіталю 60-х років, а й завдяки своєму професійному новаторству. Недавно Михайло Петрович знову побував у США, де передавав досвід незнаного досі ніде способу зшивання найбільших ран — без ниток, з допомогою електроімпульсів (ідея академіка Патона, клінічне втілення Захараша).
А перед тим американці разом з відомим хірургом Джоном Кутсом відвідали Київ і були вражені успіхами наших лікарів. Це було у присутності президента Національної медичної академії О. Возіанова та міністра охорони здоров’я В. Москаленка.
Але повернімося до клініки. Оскільки хвороби не сплять, доводиться будити серед ночі й начальника військово-медичного управління, і головного хірурга, і досвідченого фахівця, вдумливого Валерія Паламарчука. Неспокійно спиться (навіть коли не чергують) хірургам Андрію Червонопиському, анестезіологу Григорію Софієнку. Буває, прибігає на світанні незмінна старша медсестра (нині на пенсії) Євдокія Беспала! Уже кілька літ цю непросту службу несе Тетяна Гуменна. А скільки доводиться набігатися за день сестрі-хазяйці Людмилі Стетій! Михайло Семендяй каже, що за рік понад півтори тисячі людей довіряють клініці своє життя. То можуть бути й високопосадові службовці, а частіше — звичайні громадяни з усієї України.
Ото й я серед тих півтора тисяч недавно опинився. Як то кажуть, і я там був... Мед-пиво не пив, але завдяки цим чудовим людям — живу. Й доки житиму, буду вдячний усім тим, хто тут працює.
