Відтоді, як країну охопила ІНІЦІАТИВА, вир плюралізму думок знов увірвався у застійну атмосферу неквапливого добробуту міцненької фірмочки «ТОВ Апофеоз». Серйозні або іронічні коментарі, а то й просто смішки, заполонили офісне приміщення, від просторих уквітчаних холів до занехаяних закутків. І тільки одна людина — витівник і дотепник пан Михайло Прокопович відмовчувався в очікуванні моменту істини, приховуючи у вусах загадкову посмішку. Нарешті тема новітнього проекту шаленого всенародного щастя сама себе вичерпала, і всі подивилися на Прокоповича, який щось занотував собі на папірці.
— Дорогі співвітчизники! — урочисто звернувся до присутніх єхидний Прокопович. — Я прохаю вас допомогти мені в пошуку жаданої громадської приймальні, куди я міг би подати оцю омріяну й вистраждану всенародну пропозицію. Безмежно натхненний наданою мені можливістю волевиявлення народного, я змостив концепцію нової політичної системи, яка об’єднала докупи і все надбане країною за останнє десятиліття, і рятівний місток для нації у майбутнє крізь прірву ворожнечі й недовіри до оази щастя, добробуту і злагоди народної.
Прокопович ковтнув загуслу слину й рішуче продовжив:
— У моїй концепції чотири моделі політичної системи: парламентська, президентська, парламентсько-президентська і — монархія... Концептуальний принцип усіх чотирьох моделей — соціально-політична інвестиція. Це означає, що депутат, держчиновник чи, нарешті, сам кандидат у монархи мусить брати на себе матеріальну відповідальність за свої владні повноваження, тобто за власний кошт інвестувати частку держбюджету, пропорційно до персональної частки взятих на себе владних повноважень.
Поясню на прикладах.
Якщо державний бюджет становить близько 10 мільярдів «зелених», а кількість депутатів — 450 душ, то соціально-політична інвестиція одного депутата мусить становити майже 22 мільйони доларів. Сума така, що навряд чи перелякає впевненого в собі народного обранця. Авжеж, мандати нині дурно вже, мабуть, нікому не обходяться... Отож раз на рік наповнивши до краю державний бюджет, депутати парламенту забезпечать своїй країні повноцінне життя на увесь рік наперед, а собі — повну свободу економічної та політичної діяльності, втім, як це робилося й досі...
Президентська модель відрізняється тим, що життя держави інвестуватимуть 450 чільних чиновників адміністрації Президента. Звичайно ж, з усіма вищеокресленими наслідками, що випливають із цього...
Парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, модель більш демократична, адже тут інвесторів рівно вдвічі більше — 900 душ (по 450 депутатів ВР й апаратників АП). Відповідно, інвестиційний внесок зменшується до 11 мільйонів доларів на душу, що істотно розширює коло претендентів до соціально-політичного інвестування. Але слід відзначити, що збільшення кількості дійових осіб у системі політичного управління державою одночасно збільшує і конкурентну боротьбу за шмат загальнодержавного пирога серед представників отих гілок влади. Добре то чи погано — відповідь на це запитання очікує нас попереду...
Щодо монархії, то, попри всю її привабливість та екзотичність, є певний сумнів у тому, що знайдеться досить широке коло людей, здатних персонально інвестувати увесь обсяг держбюджету, принаймні з коштів, легально зареєстрованих усередині країни.
Вислухавши геніальний зміст глибоко народної пропозиції, присутні влаштували промовцю справжні овації. Прокопович кланявся і дякував, дякував і кланявся... Врешті, хвиля ейфорії кілька разів прокотилася гуртом і спокійно собі вщухла, а учасники презентації революційних ідей Прокоповича якось самі собою розсмокталися.
— Куди ви, громадяни, та ви ж бо не зробили ще свій свідомий вибір?! — волав наш дотепник. — То парламентська чи президентська, громадяни?! Га?!
Коли звуки останніх кроків стихли, Прокопович іще раз уважно зиркнув у свої тези, гірко зітхнув і тихо промовив сам до себе:
— Яке мислення, яка мозкова атака — навіть уславлені Ерхард та Бальцерович можуть відпочивати! Але марно: як десять років не платили, то й, мабуть, уже не платитимуть ніколи... Принаймні добровільно. А хіба щастя і добробут народу не варті отих жалюгідних інвестиційних монет, та ще й, часом, бува, крадених?.. Дарма, чи про парламентську модель ідеться, чи президентську, чи, бодай, навіть монаршу...
